Мені трапилася смачнюща крихітна цигарка, скручена чи не з листка евкаліпта. Я попросив іще одну. Курили багато, майже без пауз. Під лампою утворився мінливий конус диму. Дим напливав шарами, смугами, цівками, інакший той, що піднімався від сигарет, інакший видихнутий з легенів. Скидався на живий прозорий мармур. Або на влите в воду молоко. Або на війну.
Річ ясна, з огляду на все сказане, я при найблагіших намірах не зміг би відтворити застольної психотерапевтичної балаканини. Та попри те, що намірів у мене жодних (ними ж вистелена дорога відомо куди), деякі епізоди й фрази відклалися в пам'яті подобою лінґвістичного гербарію, вицвілі експонати якого, можливо, й варто було б задемонструвати, якби не стерлися вони на порох і не перемішалися в різновид несуттєвих спецій.
Сеанс третій
Повторюю для зовсім тупих, нас було семеро:
0. Я, Леон;
1. Марк, улюбленець, бентежник, режисер, маґістр;
2 Зіґфрід, його єдинокровний брат — страшенний нервус та інтелігент;
3. Артур, дрібний торговець, друг, паскедник, секундант;
4. Кароль, лях, хам, колишній митник;
5. Ґорвіц, адепт від карамельок і родзинок, тип загадковий і сумирний;
6. Фавн (справжній статус невідомий), відверто блаженний і благий;
07. багатоликий, безіменний офіціант, таксист і резидент (іноді виникає в аватарі кота).
Ще раз, для найтупіших: нас було семеро, всі ми були не те щоби тверезі, але начитані. І ми вважались хворими.
Зрештою, ми й були хворими. Так само, як і ви всі.
Сеанс четвертий (фраґмент)[93]
[…]
Загальний регіт
Ф а в н. Як би там не було, мені з біса приємно знову почути ваш сміх, я думав, вам вже ніколи не доведеться сміятися. Та й мені теж. Мабуть, хтось визнає наш сміх блюзнірським, та мені подібні звинувачення видаються безпідставними. (Пауза). Немає кращого способу возвеличити Господа, ніж від усієї душі потішитися з його дрібних добірних каламбурів, особливо пореготати над дешевими жартами та старими дотепами. Крім того, сподіваюся, ми сміялися не над одними й тими ж речами.
Загальна пауза. Кожен намагається чимось зайняти руки — хто пересипає в руках кавові зерна, хто пробує на смак грейпфрутові шкірки, хто торохкотить сірниками, якийсь придурок непомітно потяг зі столу мій часник. Невдовзі зависає мертвотна тиша.
М а р к. Продовжимо.
З і ґ ф р і д (до Марка). Ти коли-небудь бачив мої очі?
М а р к. Ні.
З і ґ ф р і д. І тобі жодного разу не захотілося, поки я сплю, зняти з мене окуляри і подивитися на мої очі?
М а р к. Це означало б піднімати повіки? (Пауза.) Ні.
З і ґ ф р і д. Якось я тобі їх покажу. (Знімає окуляри, мружиться.) Вони, мабуть, вже зовсім білі. (Пауза.) Котра година?
М а р к. Як завжди.
З і ґ ф р і д. Ти дивився?
М а р к. Так.
З і ґ ф р і д. Ну то котра?…
Під час цього діалогу Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т нагло зривається з місця, — на бильці крісла залишається малинова блюзка, — проходжується кімнатою, мовчки нервово жестикулює і нарешті звертається до З і ґ ф р і д а.
Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Можна вас попросити повернути мені окуляри? Я теж короткозорий, і в мене починає боліти голова… Крім того, носіння чужих, надто сильних окулярів, може вам зашкодити (зупиняється, ніби намагаючись дослухати розмову братів).
М а р к (не звертаючи уваги на репліку Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а, оглядає зап'ястя з незаведеним ROLEX'ом і відповідає на запитання З і ґ ф р і д а). Щось ніби коло…
З і ґ ф р і д. Що, братику, що?
М а р к багатозначно показує на Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а. Той, помітивши, що його маневр викрито, знову починає проходжуватися залою, прикидаючись, що його ніскільки не цікавить питання часу.
Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Лише в сучасному суспільстві люди, подібні мені, почали користуватися належною повагою. Не забувайте, що з часів Парацельса наш авторитет незмірно виріс. Це ми намічаємо нові шляхи людства. Будь ласка, негайно поверніть мені окуляри. (Ф а в н нахиляється і щось шепоче З і ґ ф р і д о в і на вухо. З і ґ ф р і д регоче. Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т награно обурюється). Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що вони вже зовсім білі. Я хотів би вийти.
М а р к. Йти нікуди. За дверима — смерть. (Довга пауза). Як хочеш — біс із тобою, йди. (Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т не рухається). Продовжуємо.
93