До землянки увійшов майор Бобров, якого тепер жартома називали головним касиром банку.
— Михайле Петровичу, — звернувся він до Морського, — командир господарчої роти Федотов просить видати йому п’ятдесят тисяч крон: треба купити в селян харчів, — і поклав на стіл клаптик паперу.
— А це що?
— Рапорт Федотова. Гроші люблять, щоб їх берегли, розумно тратили і добре рахували, — відповів майор. — Отож, заведемо твердий порядок, щоб люди знали: кожен, хто одержує і тратить кошти, відповідає за кожну крону.
— Спасибі, Костю, за пораду. Я згоден. Підготуй такий наказ. Бери в свої руки «міністерство фінансів», — засміявся. — Гадаю, наш комісар не заперечуватиме,
ВІРНІ ОБОВ’ЯЗКУ СОЮЗНИКІВ
Пора стояла зимова, але в Італії над Фоджею тепло світило сонце. У вільні від служби години американські льотчики, розквартировані в місті, тинялись вулицями й залицялися до дівчаті майже кожна здавалась схожою на мадонну.
До аеродрому місцеві жителі приносили обплетені лозою пляшки «к’янті» й легку закуску. Взамін італійці брали сигарети, армійські черевики, бляшанки з консервованою свининою.
Пілот Ервін Віслі в свої двадцять дев’ять років де лише не встиг побувати, адже їхня дев’яносто восьма група бомбардувальної авіації часто міняла дислокацію. Та Фоджа подобалась йому найбільше. В кабіні своєї «літаючої фортеці» серед безлічі приладів він причепив сувенір з маленьким краєвидом чарівного італійського міста.
…На аеродромі № 15 одержали наказ: «Чотириста дев’яносто восьмій і чотириста шістдесятій бомбардує вальним групам вилетіти для повітряного удару по зазначених об’єктах гітлерівської армії».
Досвіта біля сріблястих «Б-25» вовтузились механіки, заправщики. Потім Ервін вислухав напутню молитву священика й пішов до машини. «Фортеці» злітали одна за одною і брали курс на задану ціль.
Над Словаччиною з хмар вилетіли «месершміти», зав’язали повітряний бій. Машина Ервіна спалахнула. Він увімкнув пристрої вогнегасіння, та полум’я охопило ліве крило. Не можна було гаятись, бо ось-ось вибухнуть бензобаки. Пролунав наказ: «Екіпажу покинув ти літак!» Командир машини Ервін Віслі останнім вистрибнув у люк. Довго не розкривав парашут, щоб не потрапити під кулеметну чергу німецьких винищувачів. Приземлився в лісі; неподалік вибухнула його машина.
Пілот довго блукав хащами з пістолетом в руці. Нарешті, неподалік гірського потоку помітив людину в такому ж одязі, як і він.
— Хелло! З приїздом, друже Лузнер, — впізнав свого товариша Ервін.
— А ви, містер, здається, теж вийшли на кілька станцій раніше, — жартом відповів Говард Леслі Лузнер. — Якщо маєте надійного талісмана, то наці в кращому разі примусять вас чистити нужники в концтаборі.
Насправді ж льотчикам було не до жартів. Станом вище склалося небезпечне. Вони довго блукали лісом, здригаючись від кожного шереху. В Ервіна Віслі був шоколад, Лузнер не встиг вихопити з палаючого літака своєї аварійної пайки. Скромного запасу вистачило на один день.
— Надалі нашим меню буде задубіле від морозу коріння, — похмуро зауважив Лузнер. — Що не кажи, а нас таки добре годували.
— Минулося. Ми викреслені зі списків. Ти добре знаєш, як у нас швидко забувають про збитих льотчиків.
Однак про цих американських пілотів не забули. В район падіння збитих літаків вирушили з Банської Бистриці есесівці і з Нижніх Татр — партизани. Незабаром в горах гітлерівців зустрів загін Морського, Спалахнула сутичка. Луна розносила в межигір’ї татакання кулеметів, гвинтівочні постріли, вибухи гранат, Хоч партизанів було небагато, есесівці не пройшли: месникам допомогли ліс та гірські скелі.
Наступного дня після бою люди Морського знайшли в лісі американців і привели в штаб. Пілоти щиро дякували за порятунок.
— Ми вірні обов’язкові союзників, — коротко пояснив Морський.
Льотчиків переодягли, нагодували. Дивлячись на тарілку з незвичною стравою, Ервін запитав:
— Що це?
— Український борщ, — посміхнувся Микола Люхія, який за дорученням командира взяв американців під свою опіку.
Пілот скуштував.
— О’кей! — вигукнув задоволено.
Під вечір Морський повідомив Центру: «У мене американські пілоти. Вилетіли з Італії бомбардувати гітлерівців і збиті ними над Словаччиною. Віслі Ервін Роберт з Чікаго, армійський серійний номер 16142844 і Лузнер Говард Леслі з міста Пауль Сборо штату Нью Джерсі, армійський серійний номер 4229044. Просять допомогти вернутися на батьківщину».