— Руки вгору! — наказав Нінахов.
Шість чоловік, які сиділи за столом і грали в карти, слухняно виконали наказ.
— Село оточене партизанами, — попередив Нінахов. — Ваш гарнізон здався, обеззброєний і відправлений до лісу. Як бачите, чинити опір нерозумно. При найменшій спробі збройного опору чи втечі — будете знищені…
Офіцери склали зброю. Іванов, Ключар і господар будинку, який виявив бажання супроводжувати своїх «квартирантів», повели захоплених угорців до місця, де розвідники залишили кулеметника Сапронова.
Нінахов, Свита, Лихий і Кураші зробили обшук у штабній квартирі. Забрали зброю, планшети з документ тами, топографічні карти. Продукти і сигарети словаки з сусіднього будинку відвезли на санчатах туди ж, де чекав Сапронов.
Якась жінка попередила Нінахова, що в школі також квартирують солдати. Розвідники й там прибрали вартового, зайшли до приміщення. Коли солдати прокинулись, очманіло дивлячись на нічних «гостей», Нінахов сказав:
— Село оточене бригадою партизанів. Ваш штаб захоплено. Здавайтесь!
Солдати не стали чинити опору. Вони вже знали про зміщення з поста регента Угорщини Хорті. Їм наказали одягатися. Потім віддали гвинтівки, повиймавши з них затвори, і відвели на збірний пункт до кулеметника.
Село вже не спало. Люди показували партизанам, в яких будинках ночували солдати… Тієї ночі в Сасово група Нінахова захопила в полон, привела в Балаш і передала в розпорядження розвідників 48 угорців. Серед них 8 офіцерів.
Наступної ночі Нінахов із своїми людьми знову з’явився в селі Сасово. З допомогою угорських солдатів Славеця, Кранеца і Фаркаша, які тут виконували завдання комісара, вдалося, як і вчора, захопити в полон чималий загін угорців.
З полоненими добре попрацювали комісар Грнгор’єв і командири розвідувальних груп Світлов та Артинський. Люди охоче ставали на шлях боротьба проти німецькнх та угорських фашистів.
Згодом полонених звели а окремий батальйон. Він влився в партизанський загін і брав участь в боях проти гітлерівських військ.
НАЗУСТРІЧ СМЕРТІ
Фронт уже наближався до району, де діяв загін Морського. Обстановка ускладнювалась, почастішали диверсії, гарячі сутички з гітлерівцями, а Центр давав усе нові й нові завдання.
«Командуванню Радянської Армії потрібна всебічна інформація про розташування гітлерівських військ, їх кількість, технічне озброєння та про оборонні укріплення в районах можливих боїв — Банської Бистриці, Комарна, Братіслави… Одночасно посильте диверсійну діяльність на залізницях та шосейних шляхах. Використовуйте всі засоби для затримання і знесилення ворожих військ, що перекидаються на фронт».
Відповідно до обстановки за кожною групою була закріплена певна ділянка роботи. При цьому командир враховував досвід, здібності й можливості груп та їхніх керівників.
Як тільки згустились сутінки й затопили гірські долини, з Козиного Хребта, де розташовувався табір загону, в різні напрямки потягнулись вервечки людей. Їхні постаті майже зливались Із сніговою білішою, і тільки де-не-де поверх маскувальних халатів брудними плямами сіріли мішки з вибухівкою.
У групі Федора Володченка було четверо. Двоє тутешніх словаків — Позеф Ямришко та Фраішішск Ми-ханліна — добре знали місцевість, де намічалась операція, мали там надійні зв’язки. Третій — Володимир Свита — володів німецькою новою. А четвертим був сам командир, колишній залізничник, майстерний підривник. Їм доручалось особливо відповідальне й дуже небезпечне завдання — перекрити важливу ділянку залізниці між гірськім тунелем та залізничним мостом. Усі підступи до мосту та входів тунелю гітлерівці замінували, тому вважали їх неприступними.
І ось «представник» банськобистрицької жандармерії пан Марко (Володченко) в цивільному одязі, з великим чорним портфелем у супроводі двох жандармів і перекладача пізнього вечора прибув у село Ульмамка, розташоване поблизу залізниці. Особа кожного з них і мета появи підтверджувались відповідними документами. Приїжджі непомітно зайшли до будинку колійного майстра Спишека і там зупинилися.
Вранці, як тільки перші промені заіскрились на білому сніговому килимі, а німецька охорона, дрімаючи, ще відігрівалася після морозної ночі в теплих хатах, Спишек уже показував Михайліні, де і як можна пройти до залізниці через мінне поле. Колійний майстер твердив, що ця таємниця відома лише кільком певним людям. Той, хто цього не знає, злетить шматками в повітря…
— Так, місце цілком надійне. Підемо доповімо панові Марку, хай нас довго тут не тримає, — запропонує вав Михайліна.