Хоробрий боєць, мужній патріот, колишній контррозвідник загону Олевський — Олександр Хомич Білий. Нині він керує одним з цехів заводу у Ніжині. Скромна, віддана справі людина. Про нього кажуть: «Мало говорить, але як комуніст — багато добра робить». Мужньо переніс страшну трагедію: 1943 року фашисти розстриляли його батьків, сестру і навіть дворічну доньку…
Розповідаючи про свого бойового друга Олевського, Морський пишається:
— Ми й зараз міцно дружимо з Олександром Хомичем. Мріяли навіть породичатися — в нього двоє синів, а в мене — дві дочки. Та сердечні справи не від нас залежать. Хай їх вирішують самі наші діти.
Був у загоні командир розвідувально-диверсійної групи Кисловський, якого більше знали як Світлова, А насправді це Микола Дмитрович Бабенко. Живе в столиці Білорусії. Лише кілька років тому зняв погони майора авіації і тепер готує механізаторів для сільського господарства.
Артинський — Василь Іванович Хомутовський. Після війни деякий час працював у органах державної безпеки України. Потім демобілізувався, вчився, був на партійній і державній роботі. Тепер керує споживчою кооперацією в Олевську на Житомирщині. Це — людина виняткової хоробрості, в загоні йому доручали найвідповідальніші завдання.
Нелегка доля радиста-шифрувальника Горецького — Івана Васильовича Ковалюка. Ще з дитинства зазнав тяжкої праці, злиднів, утисків і зневаги польських панів, що хазяйнували тоді на землях Західної України., Перед війною з двоюрідним братом Ігорем Кушнірчуком утік до Радянського Союзу. В роки окупації обидва стали розвідниками-радистами, через їхні руки пройшли всі таємниці операції «Ракета». Після війни Ігор Андрійович закінчив інститут, працює інженером Львівського телевізорного заводу. Іван Васильович нині проживає в селі Острів на Ровенщині.
Самовіддано воювали проти фашистів хоробрі, кмітливі командири груп загону: Федір Федорович Володченко — комуніст, до самої смерті працював механіком на залізничній станції Близнюки Харківської області; Володимир Петрович Нінахов — разом з своєю великою сім’єю вирощує хліб у зернорадгоспі «Нахімовський» в Цілинному краю; Василь Митрофанович Чекін — будує кораблі в Архангельську, Іван Опанасович Папуленко — трудиться в селі Ужачин Новоград-Волинського району на Житомирщині; Микола Петрович Люхін — бригадир по ремонту залізниці станції Вороново на Рязанщині; Олександр Миколайович Ларіонов — працює в Ярославлі; Олексій Іванович Новиков — живе в місті Боровичі Новоградської області, Володимир Олексійович Шатилов — директор школи в місті Домодєдово під Москвою.
Згадали ще багатьох рядових бійців, колишніх військовополонених, які виявили в загоні високу мужність і героїзм.
…Майже місяць гостював Морський у своїх словацьких друзів. І весь час зустрічався з трудящими Чехословаччини. Побував і в мешканців села Каліще, колись дощенту спаленого гітлерівськими карателями. Саме тут у вогненні дні війни тривалий час базувався загін Морського.
А які радісні й сердечні були зустрічі з колишніми розвідниками й партизанами Банської Бистриці, Браті-слави! Ще й досі в цих краях ходять у народі легенди про хороброго партизанського вожака, радянського розвідника Морського. Діяльність його відзначена спеціальним стендом в музеї Партизанської Слари в місті Банська Бистриця, а міська Рада обрала Михайла Петровича Морського — Осипова почесним громадянином колишньої столиці Словацьких повстанців.
Радісний і щасливий повертався додому, в Ростов-на-Дону, Морський — Осипов Михайло Петрович, кавалер найвищої нагороди Країни Рад — ордена Леніна та багатьох бойових орденів і медалей. І віз він у серці тепло друзів-побратимів, товаришів по зброї. Віз незгасні враження від зустрічей з ними на землі братньої Чехословаччини.
