Малишко цілком правомірно звертається до образу Прометея, з яким ця ідея була пов’язана від першопочатку. Але поет шукає життєво достовірні і психологічно переконливі обгрунтування, щоб зблизити, звести воєдино величний образ Прометея і образ звичайного юнака зі Смоленщини. Саме для цього він вводить у твір і такий епізод: український хлопчик читає пораненому «Кобзар», і відтворений з величезною художньою силою Шевченком традиційний образ міфічного грека полонить уяву бійця («Ото людина!»), стає для нього прикладом, гартує його волю, надихає на подвиг.
«Прометей»—одна з найкращих поем Малишка, а їх створено ним сімнадцять. Дивно, але цього лірика «божою милістю» постійно привертали до себе епічні жанри. Тільки художніх вершин у них поетові вдавалося досягати тоді, коли епічна (відсторонено-оповідна) форма не заважала авторському (ліричному) самовияву* а сприяла йому, коли події, що про них оповідалося в творі, фактично ставали об’єктом авторського переживання. Саме такою, ліро-епічною, поемою є «Прометей», де авторська присутність не тільки інтуїтивно вловлюється в поетиці, характерній для Малишка-лірика, у стильовій манері, у зовнішньо безособових відступах, а й прямо заявлена втручанням його в текст; серед таких втручань найбільше смислове навантаження несе останнє, фінальне,— поет в уяві своїй «входить в образ» свого героя:
Мені здалося, що то я Стою, горю й душа моя,
Моя надія опівночі Згоряє, б’ється і тріпоче,
Пливе, як неба течія;
Що я вже спалений стою В тривожнім віці на краю І людям серце простягаю...
Починається новий етап у творчості Андрія Малишка, що обіймав приблизно півтора повоєнних десятиліття. Виходять у світ збірки «Весняна книга» (1949), «За синім морем» (1950), «Дарунки вождю» (1952), «Книга братів» (1954), «Що записано мною» (1956), «Серце моєї матері» (1959).
Отже, етап цей, якщо зважати на обсяг написаного, був досить плідний. Але слід сказати й те, що ідейно-художня вартість цих книг ке була однозначною.
Так, «Весняна книга» виразно відбила нелегкий процес адаптації поета до повоєнної дійсності. Довго очікуване, омріюване в кривавій коловерті війни повернення додому настроювало Малишка на радісне входження в мирне, щасливе, безхмарне життя, сповнене успіхів у праці і творчих злетів. Дійсність же виявилася значно складнішою і, сказати б, буденнішою. Зруйноване господарство країни вимагало від людей граничного напруження зусиль, яке не завжди увінчувалося високими звершеннями, тим більше на селі: село особливо потерпало від розрухи, нестатків, а в окремі літа й голоду.
Але психологічний настрій на «оспівування», на «високу ноту» поет здолати вже не зміг, і з-під його пера вийшло в ці роки чимало віршів псевдопатетичного звучання, що разюче розходилися з реальною дійсністю. Найпримітніше—у показі саме села. Тональність переважної більшості творів про село визначалася хоча б такими рядками:
В довгих покосах земля моя плине,
Спіле колосся стоїть, як в огні,
Зерно, як золото, возять мащини В двір до колгоспника— на трудодні!
(«Урожай»)
Або подібними ж:
Ходить полем молодистий,
Гонить хвилю з краю в край
Золотистий, колосистий,
Яровистий урожай.
(«Ходить полем молодистий...»)
Як у часи ранньої юності, в теперішніх творах Малишка всіляко варіюється слово «щастя», — «Знову щастя моє у світі солов’їв посилає в лет», «Вийду знову щастя збирати, як завжди запальний, молодий...» Це свідчило (і було дещо несподіваним після серйозних здобутків у реалістичному відображенні дійсності у творах воєнного періоду) про поверховість сприймання реального життя, а ще — про деяку «пробуксовку» в творчому розвитку поета: адже повтори тематичні призводили до використання вже опанованих раніше образних засобів і стильових прийомів.
Вміщені у «Весняній книзі» численні пісні, переважно присвячені комсомолу («Застольна комсомольська», «Бойова молодогвардійська», «Пісня Олега Кошового», «Застольна молодогвардійська», «Лижна пісня» та ін.), відчутними художньо-творчими новаціями збірник також не збагатили. Поетична майстерність^ і теплота Малишкової душі вповні виявились тут лише у добірці віршів для дітей.