Знов Боженка спогадаю, Добрим словом спом’яну!
Наші коні на припоні В бойову готові путь: Осідлали хлопці коні, А дороги вже гудуть.
Ще й очима молодими Глянем в радужні поля.
Там лежить моя родима,
В тёплім цвіті несходима,
В битвах радісна земля!
ПРОЩАННЯ
ТІ. Г. Тичині
Не сумуй одна,
Не журись одна,
Дівчино моя хороша, Вишня наливна!
Ой'напій коня,
Каре оченя,
Сизокриле голуб’ятко,
До побачення!
Вийшла за Дунай, Прощавай, прощай...
А в поході, у народі Ти мене згадай.
Ще й звелась рука,
А журба гірка:
Тільки пісня. Тільки слава Про більшовика.
Що полями слід,
Що лугами брід,
Ясна зірка на кашкеті Повела в похід!
...Ой напій коня,
Каре оченя,
Сизокриле голуб'ятко,
До побачення!
ВИЙДУ В САМИЙ ВЕЧІР...
Може, я здаюся дуже строгим, Що й привіту не даєш мені,
Як ідем по весняних дорогах,
Зустрічаєм сонце в далині.
А зустріну береговим краєм,
Де на річку влали небеса,—
Твої очі в землю опадають,
Як цвітна опадиста роса.
І не раз зустрінуся, не двічі.
Серце вдарить, повне юних сил...
Я ще слова про любов не вивчив,
А без слова — як передаси?
...А сьогодні — вийду в самий вечір, В розцвіт вечорової зорі.
Чи побачу милі твої плечі,
Очі — мов прозорі янтарі?
Ми удвох проходимо полями,
Де гречками пахне гаряче. ...Усміхнулась радісно і прямо До моїх схвильованих очей!
Може, я здаюся дуже строгим,
Ти ж — як цвіт в колгоспному саду; Пролягли нам весняні дороги —
По якій захочеш — проведу!
ПІСНЯ ПРО соколів
Мовби чуючи недобре —
Не співала птиця в ранки, На далекий сизий обрій Хмари поповзли, як танки.
Дуб уперся головою В піднебесся. І з тривоги Чайка б’ється над водою, Чайка просить допомоги...
Значить, буря! Добре бачу, Як злетів сміливий сокіл, Він крилом шугнув гарячим В сизі тучі.
Він широкі
Груди виставив супроти Бурі, і дощу, і тучі:
— Ой ви, вітрові широти,
В грозовому повнозвуччі.
Молоде крилате тіло Біля хмар у грізній лині,
Там дощі не замутили Бистрі очі соколині.
Линь же вгору! Рвися вгору! Тисне у тугих долонях, Птиця пада в надвечір’я, Серцем бойовим холоне.
Сльози капають горючі За безсилля, за утому,
Сокіл падає від тучі Поблизу аеродрому.
— Ви, шляхи мої високі, Незавершені польоти! —
...І зустрівся збитий сокіл В надвечір’ї із пілотом.
Той поніс могучу птицю Над струмками голубими, Дав напитися водиці, Соколині груди вимив.
— Пий з руки моєї воду,
Та не падай перед боєм! Птиці ж ми одного роду І брати, мабуть, з тобою.
Так сказавши, до кабіни Увійшов пілот суворо,
І рвонулася машина Від землі до туч — угору!
Мій товаришу пілоте,
Щоб тебе ця ніч не збила, ...Хоч вітри ідуть супроти,
Та незламні наші крила!
НАПИШУ ЛИСТА...
Встали, мамо, хлопці на світанку Двісті нам кілометрів їзди!
Нам дороги переходять танки,
А за ними бронепоїзди.
Ну, а потім,— ти не знаєш нас тут, Друзі, що про них тобі писав,, Повели крилаті і сріблясті Літаки під самі небеса.
Над поля й колгоспні сінокоси, Біля хмар, до ранньої зорі.
Йдуть дівчата на осінню просинь, Очі підіймаючи д’горі.
А тополі руки простягають,
Щоб зрівнятись з золотом стогів;
І з колгоспів, і з полів, і з гаю Нам пісні назустріч дорогі!
Щоб ти знала, мамо, як це добре, Як це добре,— ти повір мені,
Що піснями розцвітає обрій,
Хмар важких немає в далині.
І злітає високо над світом Наша, мамо, слава молода! Повертаємо з походу молодими, Перевірені і спаяні.
І я
Пісню виллю, щоб цвіла родима Батьківщина зоряна моя!
ІЗ ЗБІРКИ «ЛІРИКА», 1938 р.
ТОВАРИШУ СЕРГО
Покірне і сиве волосся Лягло на високім чолі.