Толі мужнім будь ►—
оборони її,
Карай себе і серце рви на частки,
Збивай коліна в кров,
Упавши, встань,
І знов іди, і знов шукай її.
Як прокленуть лукаві — проклянися!
Як одречуться друзі — що ж, даремно,
Залишать рідні одного — хай так!
Як треба вмерти — тілом ляж за неї,
Ох нелегкі два слова.
Нелегкі!
(«Правда»)
І це вже — не тільки почуті здалеку напучування предків, це пристрасний голос самого поета, його власний заповіт нащадкам, бо людині завжди, знов і знов, потрібно буде шукати правду, пізнавати правду і захищати її.
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в Обухові на Київщині в родині шевця. «Сім’я наша,— писав пізніше поет в «Автобіографії», — була велика — одинадцятеро дітей, та батько з матір’ю, та старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин — всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш, доводилося займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи». Тут же
Малишко розповів і про дитинство, про ту атмосферу, яка форму-
11 лла його 'зацікавлення народною творчістю, поезією, стимулюючи роз-ниток його художнього обдарування. З цього надзвичайно цікавого документа, а ще більше з пізніших віршів поета ми дізнаємося і про людей, серед яких він ріс,—про матір, людину мудру, душевно багату й щедру, про батька, про дядька Микиту-«чорнокнижника», який, власне, перший відкрив хлопцеві світ великої літератури, читаючи йому Шевченка, Толстого, Пушкіна, Некрасова, про шкільного вчителя Трохима Івановича, про багатьох .інших, вдячність і любов до яких збереглися и Малишковій душі на все життя.
'{«кінчивши семирічку в рідному селі, Малишко 1927 р. їде до Кисни і вступає в медичне училище. Проте його дедалі більше вабить література, і в 1929 р. юнак переходить в Інститут соціального виховання (перетворений пізніше на Інститут народної освіти), літературний факультет якого закінчує 1932 р. Деякий час вчителює в Овручі, служить в армії, працює в газеті «Комсомолець України» і в журналі «Молодий більшовик».
З 1930 р. в періодиці з’являються вірші Малишка. У колективному збірнику «Дружба» (1935) вміщується невелика його поетична добірка. Але із справжньою інтенсивністю літературна діяльність Малишка розгортається в другій половині 30-х років. Протягом п’яти років побачили світ сім оригінальних поетичних книжок: у 1936 р. — «Батьківщина», в 1938 — «Лірика» та «З книги життя», в 1939 — «Народження синів», в 1940 —«Жайворонки», «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березань» (восьма збірка, «Зореві дні», складалася з уже публікованих творів). Тоді ж були написані і поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». \
Тематично ці ранні збірки Малишка примикають до основного 'масиву української радянської поезії тих років. Громадянська війна, соціалістичне оновлення Батьківщини, колективна праця і людина праці — ось головне коло інтересів молодого поета. Серед інших зацікавлень слід, мабуть, згадати пильну увагу Малишка до особистостей видатних художників минулого, до їх творчості; уже в збірці «Лірика» з’являється невеликий розділ «Співці», що містив у собі ліричні портрети Пушкіна, Горького, Коцюбинського і Шевченка,— жанр такого портрета в подальшому посяде в творчості Малишка особливе місце як свідчення постійного прагнення його до оволодіння духовною культурою минулого. Втім, не лише /минулого: Малишка і як людину, і як митця постійно вабитиме до себе творча особистість, захоплюватиме в людині непересічність, небуденність, самобутність, усе те, що об’єднується в понятті «талант». З великою силою проникнення у внутрішній світ людини, вігі згодом створить портрети О. Довженкаі, М. Рильського, Остапа Вишні, інших своїх сучасників і друзів.