А шабельок тисяча з темного ліска.
— Ми ще їх добудемо! — кажуть біляки, Та медалі сиплються, як стара луска.
Озлобилась шляхта, бачить, що не мед. Офіцеру в п’ятки проситься душа.
Тільки залітає Опанас вперед.
Що й крилата птйдя услід не поспіша.
Ой чого ти вирвався вітру в перегон?
Коні перестріляні, а тобі — полон.
Недалеко, певне, до смертного кінця,
А пани шукають єхидного слівця:
—Не Біда ти іменем? Ворог наш повік,
Чи не ти з-під Києва гнав ясновельмож? Цілу роту кулями чи не ти посік? — Опанас, подумавши, відповів: — А хто ж?
— За такі послуги й нагорода є — Вчепимо ногами до крайньої сосни, Вороння нагряне і голову поб’є,
Ніч підійде, матінка,— снитимуться.сни.
— Встати я не можу. З вас би хто поміг.— Підійшли й обмерли: чоловік без ніг!
Горе невелике в серці в нього є —
Троє літ з тачанки друг мій не встає.
І стоїть та шляхта, розгублена й бліда,
В очі їй сміється Опанас Біда!
ІСПАНСЬКІ БАЛАДИ
БАЛАДА ПРО ВАРТОВОГО
Там кулі б’ють покосом злим, Дороги ворог не розвіда!
Вона стояла вартовим, Маленька дівчина з Мадріда. Три дні прожито. Уночі Пробило ковані ворота.
Застави гримнули ключі:
— Назад не буде повороту.— Три ночі гнала море снів
І берегла путі походу,
І ворог в злобі посинів:
Немає ходу, ні підходу!
Минали бою довгі дні,
Немов заковані у грати.
— Давайте ділитись мені,— Сказав один і став ціляти.
І в п’яту ніч під вітру вий,
Як в очі билася заграва,
Упав відважний вартовий —
З Мадріда дівчина чорнява.
Та знов почули вість просту, Вона була, як грім, коротка: Там ходять десять на посту,
Той самий зріст і та ж походка. Що діяти? — Убивця зблід.
А ніч бреде, німа, зелена.
І світ горить! Палає схід,
Мов кров’ю змочені знамена.
ДОЛОРЕС 1
На схилі крутім Гвадаррами2— Патрон і рушниця в руці,—
На схилі крутім Гвадаррами Лежало чотири бійці.
За ними дороги суворо Лягли до ясної зорі,
Над ними розпластаний ворон,
І туча над ними вгорі.
Устали, поглянули двоє До чорних ланів і яруг:
— Напевне, не вийдемо з бою, Бо землю зривають навкруг.
Вгинаються стоптані луки,
І піниться наша вода,
І ворон той — чорна падлюка — Лиш бомби на землю скида!
Старіший устав:—До загону Ми пройдемо з боєм таки!
У мене чотири патрони І дві мускулясті руки.
І серце ніяк не холоне, Черпнувши гіркої біди, Четвертий стискає долоні,
Він друзів благає:— Води...
Четвертий не зна і не віда,
Крізь болю терпку каламуть,
Що тучі важкі до Мадріда Ночами, як гади, повзуть.
І раптом почули, похмурі,
Хтось ходить між спалених трав. Схопилися три — Ібаррурі! Четвертий між ними устав.
— Ти, певне, покажеш, куди нам Дорога на схилі німім? —
Упали на чоло сивини,
І слово упало:— Ходім.
Крізь ночі, важкі, похололі,
Крізь вибухи, сиві і злі! Четвертий в неоранім полі Припав до своєї землі...
...Ночами, як змовкнуть рушниці, Спадає над горами тьма,
Вона виліта, як орлиця, Забитих синів підійма.
Колишуться гори похмурі,
У вирвах яснішає путь, Стрічають живі — Ібаррурі! І мертві до бою встаютьі
БАЛАДА ПРО СИНА
Виходить зажурена мати На гору в світанковій млі,
Щоб мертвого сина сховати В сльозами политій землі.
Щоб тихо промовити: — Сину, Коли нам зустрітися? Де? —
І горе її удовине На сиві стежки побреде.
Злобу підіймаючи слідом,
Важке, як осінній бурун, Проходить воно до Мадріда, Поверне воно на Ірун *.
У небі колишуться грози,
Загони проходять удаль —
Бо то материнськії сльози,
І гнів, і велика печальї
Вона підіймає загони І кличе до бою щомить,
Вона і на морі не тоне,
Вона і в огні не горить!
Опівніч на свіжу могилу Дівчина приносить любов,
Та слово промовлене — «милий»— Глухе повертається знов.