Але це буде пізніше. А поки що тематика його творів в основному укладалася в’ річище, прокладене на цей час зачинателями української радянської літератури.
І однак буквально за кілька років ім’я Андрія Малишка стало в ряд з іменами поетів, що вже завоювали популярність у 20-ті — на початку 30-х років —П. Тичини, М. Бажана, М. Рильського, Л. Первомайського, П. Усенка та ін. І не просто поповнило ряд, а засвідчило яскраву індивідуальність зі своїм баченням світу і художнім мисленням. Звертаючись до тем магістральних і розробляючи їх із загальноприйнятих у тогочасній літературі ідейно-естетичних позицій, Малишко вносив у їхню розробку особистісне начало, що є обов’язковою ознакою справжньої поезії.
Це помітно вже у творах, присвячених громадянській війні. Як і багато інших поетів, Малишко вирішує цю тему в піднесено-романтично-му ключі, він обирає героїчні епізоди, драматичні колізії, моменти подвигу, що його відтворює чи то відомий полководець, чи то рядовий боёць. Він широко послуговується баладним жанром (це теж було в рамках усталеної традиції), спирається на образні засоби і композиційні канони народнопісенної творчості (переважно героїчних цісень та дум), нерідко будує твір як невигадливу оповідь про подію, випадок у поході, де боєць виявив свою відвагу і відданість революційній ідеї. Найхарактерніші з цього погляду такі його вірші як «Бронепоїзд», «Заспів про Боженка», «Богунська (І—II)», «Береза», «Над берегом кулі горюють», «Опанас Біда», «Корнюша» та багато інших,— усім їм, теж у дусі часу, притаманні оптимістичний настрій, мажорна інтонація, безпосередньо висловлена ідея.
Особливість же їх у тому, що в цих творах завжди відчутно звучить голос автора, відкрито виявлене його почуття, його ставлення— до героя, подій, до всього, про що йдеться в творі. І якщо навіть це балада, дума, віршова оповідь, тобто жанр за своїми фор* кальними ознаками епічний, у творі неодмінно так чи інакше відчувається присутність самого поета; по суті, авторське переживання подій, авторське ставлення до героя і було тим фундаментом, на якому будувався твір, а це вже — ознака ліричної стихії.
Уже в ранніх віршах-оповідях про героїв громадянської війни читацьку увагу привертає не лише особа героя, а й особа поета, його ставлення до героя, з яким у автора завжди існує духовна близькість, гармонійна спорідненість,—не випадково досить часто у віршах зустрічаються такі уточнення-визначеиня, як «мій друг», «мої брати», «хто ж вони? Все родичі мої» тощо. Ці вірші пройняті і щирою зацікавленістю долею героя, і співчуттям до нього, і почуттям відповідальності за справу, за ідею, яку той втілював у життя, і тривожним почуттям вини перед загиблим (а вірші про громадянську війну переважно були присвячені їм), і завжди — вдячністю за здобуте високою цінове і дароване нинішнім поколінням щастя жити.
До речі, ця рідкісна здатність відчувати свою безпосередню, людську єдність з «об’єктом» творчості своєрідно реалізувалася і в Малиш-кових віршах про природу, в пейзажній ліриці, де такою ж близькістю, такою ж живою увагою і любов’ю завжди зігріте все, що потрап-* ляло в поле художнього зору поета — і одинокий листок у сорочечці поруділій, і горобина в червоній фартушині, і згорблена, немолода черемуха, і посивіла під холодною росою трава. Ці дивовижно точно підмічені деталі і складають цілісний портрет рідної природи в її розмаїтості і красі; однак у цьому образі відтворюється не тільки об’єкт, а й. суб’єкт творчості — особистість поета, його відчуття єдності зі світом, з людьми, з природою. Звідси — вражаюча конкретність образів, у кращйх його поезіях,
І у віршах про громадянську війну кожний герой — конкретний і кожний по можливості згаданий поіменно. Останнє для поета важливо, він це підкреслено декларує: -
Заходьте в пісню, рідні імена,
Ставайте в ряд із долею моєюг..
Вірш «Бійці», звідки взято процитовані рядки,— один з прикладів того, як послідовно прагне поет зберегти в людській пам’яті імена тих, хто лежить у сивих від часу братніх могилах. Однак і тут акцентоване те, що долі їхні так чи інакше переплетені з долею і особою поета. Адже сьогодні його доля складається щасливо саме тому, що за неї віддали своє життя люди революційного покоління.
У поезії «Корнюша» Малишко оповідає про Корнія Івановича Залізняка, уславлює його подвиг, що якоюсь мірою нагадує подвиг Івана Сусаніна. Але не самим тільки подвигом він близький і дорогий автору, а й тим, що був лісником («лісним комісаром»), тим, що всією душею любив природу і совісно служив їй; у тому, що в нашому мирному житті «від моря до гаю налилися жита, нову пісню співає сосна золота», автор вбачає частку й його, Корнієвої, праці, його турбот. Прагнення змалювати героя не лише життєво правдиво, а й відкрити в ньому риси, які особливо цінувалися самим поетом, розкривали його уявлення про людину духовну, душевно прекрасну, котра відповідає його власному ідеалу,— дуже характерно для Малишка.