У бою не гнута,
Під червоними знаменами Слава їй здобута!
Били ж, били на Вкраїні гетьмана й Петлюру 1 Зберігали хлопці зброю вдень і в нічку хмуру. Щорсом вона кута,
У бою не гнута,
Під червоними знаменами Слава їй здобута!
А за славним командиром — тих бійців немало, Тільки ж зброя командира з рук йому упала...
Ним же вона кута,
У бою не гнута,.
Під червоними знаменами Слава їй здобута!
Та не гнулися богунці, пойняті журбою,
За Радянську Україну підіймали зброю — Щорсом вона кута,
У бою не гнута,
Під червоними знаменами Слава їй здобута!
БОГУНСЬКА ТРЕТЯ
Ідуть ескадронами,
Тільки тупіт висне.
Пісня лине гонами, Найлюбіша пісня!
Що ж ви, хлопці, хмурені, Ш.0 ж ви, хлопці, журені?
В бою з посіпаками Чи прив’яла сила?
В січі між атаками Спогадалась мила?
Креше кінь копитами І поводить оком,
А шляхами битими їде одинокий.
В хатах по-хижачому Рвав усе одразу... Дівчину збатрачену Тяжко так образив...
Там, де річка Тетерев, Там, де сизі води, їдуть перші четверо —
Не шукають броду.
Радуються стрічею,
Що у серці мали;
По хорошім звичаю Щорса зустрічали.
Як сказали Щорсові Про важку образу,
Як сказали Щорсові — Похмурнів одразу!
Друзям не подав руки,
Не сказав привіту,
Він стріляє. Навзнаки Умирать бандиту!
То гарячим оловом За ганьбу віддача,
Під бандитську голову — Лобода собача.
Не вітри проквилені В кучеряві клени —
То шумлять запилені Щорсові знамена,
Кулями прострелені Щорсові знамена!
(З кінофільму «Щорс»)
Гей, за Десною люди веселі,
Сонце встає над борами,
Там же богунці коней сідлали,
Ставши на ніч таборами.
— Звідки ви, хлопці, зброя в вас ясна,
В лузі гудуть батареї.
— З Києва, з Ніжина, з краю-розмаю, Ще й з України всієї!
— Що ж то над вами ніч пожарами?
— Прапор то наш червоніє,
Гляне Петлюра, продана шкура,
Гляне — від ляку німіє.
— Скільки ж вас, хлопці, славні богунці, Вийшло од рідної хати?
— Нас не багато, нас і не мало — Вистачить пана рубати!
Щорс научає, кличе до бою,
Гомін стоїть над полями.
Він і скликає, він і єднає,
Він, як орел, понад нами.
— Звідки ж ви, хлопці, зброя в вас ясна, В лузі гудуть батареї.
— З Києва, з Ніжина, з йраю-розмаю, Ще й з України всієї!
ПІСНЯ ПРО ЗНАМЕНО
При зеленому лісі У частині одній Я навчався у старших,
Як ходити у бій.
Своє серце затиснуть Для атак і погонь. Загубить слово — спокій, Але знати — вогонь!
Двоє літ поминуло,
А здається — давно... Я пригадую, хлопці, Полкове знамено.
Ми ставали на варту, Щоб його берегти,
І тоді нам ввижались Лиш вогні та фронти.
ТАРАС У КИРИЛО-МЕФОДИВЦІВ 1
В низенькій і тісній кімнаті Від цигарок ядучий дим, Сріблясті келихи гранчасті З вином іскристо-молодим.
На стінці два разки намиста І твір, що виткали ткачі, Полтавська плахта зоряниста, Шовками шита при свічі. Порохівниці Кривоноса,
Шаблі, погнуті на війні,
Та Берестечка темна осінь2 На тій самісінькій стіні.
А на столі барвінок дикий, Слив’янка огненно-руда.
Два бюсти рядом: Гус великий, Пророк землі — Сковорода.
Людей в кімнаті як набито,
І кожен тут бажаний гість.
Із чарки вип’є оковиту Студент Петров3, тоді ж заїсть Таранею і вип’є знову,
І чути пісню, й чути сміх.
Він до розмови вкине слово,
Щоб потім зрадити усіх.
Щоб у застінках каземата Скрипіли ковані ключі,
Щоб згорблена і сива мати Ридала нишком уночі...
Та цур йому! Бо кожен марив На тім зібранні про своє.
Коли ж підвівся Костомаров4
— Оцей в цитатах розіб’є
Усіх противників! — війнуло Як жарту милий вітерець.
— Вкраїни день давно минулий Хай не остуджує сердець, Братове, наших. Давні рани Печуть нам тіло, як полин,