ДУМКА, МАНДРУЮЧИ, СПІВАЄ ПІСНЮ.
Хай я у світі пес - лише б маєтний був.
Совість не в моді вже, золота б лише набув.
Як нажив, хто спита? Тільки б жирний був гріш.
Це багатий всім брат, він усім наймиліш.
Що у світі найгірш? - зовсім легкий гаман.
Ніж злиденно прожить, краще смерті туман.
Буде мила і смерть, в кого грошей є тьма.
Золоте пресвяте! Краще за тебе нема.
Не так любі дітки, не так мати моя,
Не так батько мене у житті звеселя.
І коли такий чар - у Венери красі,
Хто дивує на те, що закохані всі.
ОБЛУДНИКИ, ЩО МОЛЯТЬСЯ, СПІВАЮТЬ
Боже, встань, чому заснув,
Чом про нас зовсім забув?
Шлях злодіїв - наче цвіт,
їм не криють злидні світ,
Ми ж тобі свічища ставим,
Кожнодень молебні правим,-
І усіх ти нас забув.
Постимо, мов у пустелі:
В піст не тонемо у хмелі,
Ходимо в святі міста,
Молимось і вдома, й там.
На псалтир хоч не зважаєм,
Та напам'ять його знаєм,-
І усіх ти нас забув.
Вчуй же, боже, крик наш, гук,
Дай маєтки нам до рук,
Ми тоді тебе прославим,
Злоті свічечки поставим,
І всі хмари взолоченні
Зашумлять пісні священні,-
Лише дай грошви на вік!
DE LIBERTATE
Що є свобода? Добро в ній яке є?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
"ВСЕ ЛИЦЕ МОРЩИШ, ЖУРНИЙ ЗАВСІГДИ ТИ..."
Все лице морщиш, журний завсігди ти,
Чи можна ще тут про життя говорити?
Живе лиш по правді веселий з виду,
Хто має світло, а темряви - й сліду.
Того ж, хто сумує, без просвітку тужить,
Постійна зла смерть приповільнено душить.
ПОХВАЛА БІДНОСТІ
О блаженна й свята - уділ мій, бідносте,
Справжня мати серцям, рідна і лагідна!
Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,
Супокійная гаване!
О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,
Зрозуміти, як втіхи незмірені
Ти приносиш усім, хто вшанував тебе
Серцем щирим і радісним.
О щасливий, хто зміг заприязнить тебе,
Хто на ласку твою здався без огляду
І кого на бенкет свій допустила ти,
Ввівши в хату низьку й тісну.
Всяка слабість тіка геть від твоїх осель...
Немов диму бджола, так уникають їх
Чорна неміч, гостець і камінний недуг,
Жовчні болі й пропасниця.
Бо немилі тобі п'янство й зажерливість,
З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ;
Бо немила тобі розкіш неправедна,
Люта мати тривог лихих.
Ні турбота грузька, ні тії клопоти
До пенатів твоїх не наближаються,
Ні амбітність, ні шум слави порожньої,
Ні погибельні пристрасті.
Не лякає тебе полум'я блискавки,
Не страшить глибочінь моря бурхливого,
Бо ж оселя твоя в тихому падолі,
Човен твій на мілкім брідку.