XX
Вислів у цілому має такі частини{148}: основний звук{149}, склад, сполучник, член, ім’я, дієслово, відміна, речення. Основний звук мови — це звук нечленоподільний, але не кожний, а тільки тоді, коли з нього природно може виникнути складне звукоутворення; адже і в тварин є нечленоподільні звуки, але жодного з них я не називаю основним. Є два види цих звуків: голосний звук і півголосний{150} та безголосний звуки. Голосний — це неподільний звук, чутний без дотику язика до губ і зубів{151}; півголосний — чутний з дотиком язикам наприклад, Ʃ і Р; а безголосний — той, що від цього дотику сам по собі ще не утворює ніякого звуку, але стає чутним як складний звук разом з іншими, хоч трохи чутними звуками, наприклад Г і ∆. Ці звуки розрізняються формою рота, місцем їх утворення, густим і тонким придихом, довготою і короткістю і, крім того, тоном гострим, тяжким і середнім. Подробиці про них слід розглядати в метриці{152}.
С к л а д{153} — це звук без самостійного значення, складений з безголосного і голосного: так Г і Р без А не становлять складу, а з А утворюють ГРА. Але й розгляд різниці складів належить до метрики.
[1457 a] С п о л у ч н и к{154} — це складний звук без самостійного значення (який не заважає і не сприяє утворенню з кількох звуків одного звукосполучення із певним значенням і може стояти і по кінцях, і посередині), якщо його місце не на початку речення, наприклад, μέν (справді), ήτοι (отож, але), δή (отже), δέ (а, же, але). Або це позбавлене значення складне звукоутворення, яке з кількох повторених складних звукосполучень може утворити одне повнозначне звукосполучення.
Ч л е н{155} — це складне, позбавлене значення звукоутворення, яке показує початок, кінець або розподіл речення, як-от τò αμφί (навколо), τò περί (про) та інші, або це звук без самостійного значення, який не заважає і не сприяє утворенню з кількох звуків одного звукосполучення з певним значенням і може стояти й по кінцях, і посередині речення.
І м ’ я — це складне повнозначне звукоутворення без ознаки часу; частина його сама по собі не має ніякого значення. Адже в складних іменах ми не надаємо самостійного значення кожній частині, як-от у слові «Феодор», — «дор» (дар) не має самостійного значення.
Д і є с л о в о — це складне повнозначне звукоутворення з Ознакою часу: жодна його частина сама по собі нічого не означає, як і в іменах. Наприклад «людина» або «біле» не має ознаки часу, а «йде» або прийшов», крім усього, ще означають одне — теперішній час, а друге — минулий.
В і д м і н а{156} імені, або дієслова — це означення у відповідь на питання: кого? або кому? тощо, або означення однини чи множини, наприклад, «люди» чи людина, або відносин між ними, як-от запитання чи наказ. Наприклад, «чи пішов він?» або «йди!» — це відмінювання дієслова відповідно до цих видів.
Р е ч е н н я{157} — це складне повнозначне звукоутворення, окремі частини якого теж мають самостійні значення. Не кожне речення складається з дієслів і імен, може бути речення і без дієслів, як-от означення поняття «людина»{158}; але воно завжди матиме в собі якусь частину з самостійним значенням, як-от у реченні «йде Клеон» — слово «Клеон». Речення буває єдиним у двоякому розумінні: або воно означає щось одне, або з’єднання багатьох частин в одно, подібно до того, як «Іліада» — єдина через з’єднання, а означення «людини» — через те, що означає одну істоту.
XXI
Імена бувають двох видів — прості і складні{159}. Простим я називаю те, що складається з частин, які не мають самостійного значення, як-от слово «земля». Щодо складних імен, то одні складаються з частини, яка має значення (тільки має його не в самому імені), і частини, позбавленої значення, а інші — з частин повнозначних. Ім’я може бути трискладове, чотирискладове і багатоскладове, наприклад, більша частина імен массалійців{160}, як-от Гермокаікоксант{161}.
Кожне ім’я буває або загальновживане, або діалектне, або метафора, або прикрашальне, або новоутворене, або удовжене, або укорочене, або змінене. [1457 b] Загальновживаним{162} я називаю те, яке вживається усіма; діалектизмом (глосою){163} — яке вживає тільки дехто, отже, очевидно, що одне і те ж ім’я може бути і діалектизмом, і загальновживаним, тільки не в одних і тих же людей, як-от слово σίγυνον{164} (дротик) в жителів Кіпра — загальновживане, а для нас воно — діалектизм; а слово δόρυ (спис) — у нас загальновживане, а для кіпріотів — діалектизм.