М е т а ф о р а{165} — перенесення слова зі зміною значення або з роду на вид, або з виду на рід, або з виду на вид, або за аналогією. Перенесення з роду на вид я розумію, наприклад, у вислові
бо «ставити на якорі» — це лише один з видів поняття «ставити»; приклад перенесення з виду на рід —
приклад перенесення з виду на вид — «міддю душі одчерпнувши» і «нездоланною міддю відсікши»{168}, бо там «одчерпнути» означає «відсікти», а тут «відсікти» — значить «одчерпнути», обидва ж ці слова означають «щось відібрати».
А н а л о г і є ю{169} я називаю випадок, коли друге слово відноситься до першого так, як четверте до третього; отже, замість другого можна сказати четверте, а замість четвертого — друге.
Часом додають [до метафори] і те ім’я, якого стосується метафора, що його заміняє; наприклад, якщо чаша так же стосується Діоніса, як щит — Ареса, то чашу можна назвати щитом Діоніса, а щит — чашею Арея{170}. Або — що старість для життя, те вечір для дня; тому можна назвати вечір старістю дня, а старість — вечором життя або, як в Емпедокла{171}, — присмерком життя.
Для деяких аналогій часом немає відповідних слів, але все ж можна знайти схожі вислови. Наприклад, замість «сіяти» кажуть «розкидати насіння», а для розкидання світла сонцем відповідного слова нема; але якщо «розкидати» так само стосується сонячного проміння, як «сіяти» — насіння, то в поета сказано: «богостворене сіючи світло» {172}.
Такого роду метафори можна використати й інакше, додавши до слова чуже йому поняття, сказати, що воно до нього не підходить, наприклад, коли «щит» назвати не «чашею Арея», а «чашею без вина».
П р и к р а с а…{173}
Н о в о у т в о р е н е{174} слово — це те, якого інші не вживають, а створив його сам поет; здається, до слів такого роду належать ερνυγες — паростки замість κέρατα — роги і άρητήρ — благальник замість ιερεύς — жрець.
П о д о в ж е н і і у к о р о ч е н і{175} слова [1458 a] утворюються — перше, якщо додати голосному більше довготи, ніж йому властиво, або вставити склад, друге — якщо від нього щось відняти. Наприклад, слово подовжене: πόλεως (міста) поряд з πόληος, Πηλέως (Пелея) поряд з Πηλέος, Πηλείδου (Пеліда) поряд з Πηληιάδεω; слово укорочене, наприклад, χρΐ замість κρίμα (ячмінь), δώ замість δώμα (дім), οψ замість ομμα (зір) у вислові μία γίνεται αμφοτέρω оψ — «в двох очах виникає видіння єдине»{176}.
З м і н е н е с л о в о — коли в слові одне залишається, а друге, замінюється, наприклад δεξίτερόν χατά μαζόν βέβληχεν — «в груди правіші»{177} замість δεξΐόν — просто в «праві груди».
Імена бувають чоловічого, жіночого і середнього роду{178}. Чоловічого — ті, що закінчуються на ν, р, ς та всі складні з останньою буквою, а їх дві — ψ та ξ; жіночого ті, що закінчуються з голосних на завжди довгі, як-от η і ω, а з тих, що удовжуються — на α. Отже, кількість закінчень чоловічого і жіночого роду виявляється однаковою, бо ψ і ξ — те саме, що й ζ. На безголосний звук не закінчується жодне ім’я, так само й на короткий голосний. На ί закінчуються тільки три імені — μέλι (мед), χόμμι (камедь) і πέπερι (перець); на υ — всього п’ять слів: δόρυ — спис, πώυ — стадо, νãπυ — гірчиця, γόνυ — коліно, αστυ — місто. Слова середнього роду закінчуються на ці ж голосні, а також на ν і ς, наприклад: άρθρον — член, πάθος — страждання.
XXII
Цінність мовного стилю в тому, щоб бути ясним{179} і не бути низьким. Найясніший вислів складається із загальновживаних слів, але він низький. Приклади — поезія Клеофонта{180} і Сфенела{181}. Високий і вільний від грубуватості стиль{182} — це той, що користується незвичними словами. А незвичними я називаю діалектизми, метафору, удовження і все, що виходить за межі звичайної мови. Але якщо хтось зробить такою всю мову, то вийде або загадка, або варваризм: якщо вона складатиметься з метафор, то це загадка, а якщо з діалектизмів, то це — варваризм. Адже суть загадки полягає в тому, щоб, говорячи про справжнє, поєднувати з цим неможливе. Сполученням загальновживаних слів цього зробити не можна, а за допомогою метафори це можливо, наприклад: