Выбрать главу

5/IV

ТИ ЗНОВ ОЖИ­ВАЄШ, НАДІЄ!

Ти знов ожи­ваєш, надіє! Світліє ду­ша, мо­лодіє… І сер­це живіше б'є в гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди!
До мої тюр­ми по­ра­ненько Застукала во­ля ле­генько: "Встань, си­ну, вже день далі бу­де!.." О во­ле! О сер­це! О лю­де!
О во­ленько-ма­ти, єди­на, Завчасно збу­ди­ла ти си­на, - Тягяр ще ле­жить ми на гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди!
Тягар той ми віддих спи­рає, А ру­ки лан­цюг ми три­має, - Тягар се людської осу­ди… О во­ле! О сер­це! О лю­ди!
Но во­ля лиш шеп­ну­ла сло­во, І я підійма­юсь на­но­во, - Проч пу­та й тяжкі пе­ре­су­ди! О во­ле! О сер­це! О лю­ди!

12/VI. Стрий

МЧИТЬСЯ БЛИС­КУ­ЧА КА­РЕ­ТА...

Мчиться блис­ку­ча ка­ре­та, Гордо в ній дуєсь ба­гач, Гуркотом своїм ко­ле­са Людський заг­лу­шу­ють плач.
Плач, що ріков без­ко­неч­нов Ллється ко­ле­сам услід, Плач, що ви­па­лює довгі Борозди в ли­цях сиріт.
Руку прос­тяг до ка­ре­ти Старець-каліка хро­мий… "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий!
Тямиш, у бою кри­вавім Поруч ішли ми оба… Спис, що влу­чав в твоє сер­це, В мой­ому тілі заст­ряг!.."
"Проч, ти, влізли­вая жа­бо!" - Крикнув му згор­да візник, Свиснув батіг… но зглу­шив тук ка­ре­ти Болісний бідно­го крик.
Тільки ли­це на­боліле, Уст по­марнілих склад­ки, Тільки по­сивілий во­лос, Жили су­хої ру­ки.
Голосу дрож хо­ро­ви­та, Наче тер­ни­на, в той миг В сер­це встряг­ли ба­га­чеві, - Він не за­бу­де о них!
Серед гульні і утіхи Месником ти­хим, грізним, Серця пе­ку­чов гри­жею Стануть во­ни пе­ред ним.
В лю­бих ро­ди­ни об­нят­тях Враз він по­ба­чить на миг Змінені ли­ця ко­хані І - клей­мо бо­лю на них.
Під час ба­га­тої уч­ти Погляд ста­ре­чий, німий Хвилями в сер­це за­ко­ле, Острий, мов ніж ле­дя­ний.
В сні він ча­сом му з'явиться, Старець об­дер­тий, хро­мий: "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий".
А ко­ли в ло­жах пу­хо­вих Скону поч­несь бо­ротьба, - В хвилі послідній стрінуться Давні то­ва­риші вба.
Ще раз узд­рить ті ус­та він, Очі ті зсохлі, без сліз, - Но не заг­лу­шить вже сто­ну Грохіт ка­рет­них коліс.

23/I 1880

НЕ БІЙТЕСЯ ТЮРМИ!

(Сонет)
Не бійте­ся тюр­ми, о дру­ги мо­лодії! Не бійте­ся тих пут, що на ко­рот­кий час Обкручують, не­мов хо­лодні чорні змії, Безсильне тіло! Що зна­чить се все для нас?
Бажається па­нам пог­раться тро­хи з на­ми, Бо ба­чать, що в тюрмі зовсім ми в їх ру­ках, Ну і обвіша­ють ста­ри­ми бренькач­ка­ми, Щоб зна­ти, як бу­ло в се­редніх ще віках.
Ніщо для нас тюр­ма. Ми інші тюр­ми знаєм, Тверді, без­вихідні, уперті та живі, І про­ти них, бра­ти, бор­ню ми підіймаєм!
А в тій слабій, дурній, хоч кам'яній, тюрмі Ми ба­чим тільки страх панів і понімаєм, Що панст­во їх кру­хе, як му­ри ті німі.

Написано 1880 р., досі не дру­ко­ва­но.

СУЧАСНА ПІСНЯ

Вона не за­бав­ка ди­тин­на, Вона не мрія зо­ло­та, Вона не ніжная, не­вин­на І несвіду­ща кра­со­та.
Вона не пес­тощі лю­бо­ви, Не вітру шум, не шепіт хвиль. Вона твер­де, рішу­че сло­во, Вна ок­лик ду­ху го­лос­ний.
Вна дзвін той, що на­род скли­кає В добі не­щасть до друж­них діл, Потужна пісня бой­овая, Защита се­ред гра­ду стріл.
Вона ог­нис­тая лу­чи­на, Що жа­ру в сер­ця до­ли­ва, В ма­шині пос­ту­пу пру­жи­на, Непоборима і жи­ва.
Не в сріблі, злоті, ок­са­миті Вона збли­жається до вас, - Вона робітни­ця і в світі Свою ро­бо­ту зро­бить раз.
Вна в серці криє біль пе­ку­чий, Но вна не вмер­ла ще про­те, Вона жи­ва, як люд ро­бу­чий, В котрім все людськості життє.
Вона гор­да і пе­ред си­лов Ніколи не зігне чо­ла. Вна дуб по­туж­ний над мо­ги­лов, Посеред хвиль бур­них ска­ла.
Вна яс­ним оком заг­ля­да­ла У грудь відвічних по­колінь, Століть гро­ма­да проліта­ла Поперед нею, на­че тінь.
Вна го­ря людсько­го страш­но­го Нори гляділа з давніх літ, Вона боліла, мліла мно­го, Заким на яс­ний вий­шла світ.
Тож не цу­рай­тесь ви­дом бідним, Нескладним го­мо­ном її, А сер­цем щи­рим і свобідним Прийміть і по­любіть її.
Тож не цу­рай­те­ся, що сто­ни Часом крізь пісню ся прор­вуть; Се ж серць терп­ля­чих міліони В тій пісні друж­ним боєм б'ють.
Прислухайтесь до то­го бою, До зітхань го­ря в чорній тьмі, Пригляньтесь до жит­тя з люб­вою, - А ви по­лю­би­те й її.

Написано 1880 р., досі не дру­ко­ва­но

НЕ ВСЕ ІЩЕ БУ­ЛО, ЩО МО­ЖЕ БУ­ТИ...

Не все іще було, що може бути. Не все, що мож розумного гадать, було вже гадано. По тій же пути не все історії колеса мчать.
Та тільки що розумного творилось, розумного гадалось до сих днів, - найменш у мозках одиниць зродилось, найбільш народ зробив і виповів.

СМЕРТЬ УБІЙЦІ