Выбрать главу

В АЛЬБОМ П[А]НІ О.М.

У без­сон­ну ніченьку, Де сум - твій то­ва­риш, Скільки пе­ре­ду­маєш, Скільки пе­ре­ма­риш!
Всі про­житі ра­дощі, Всі про­буті му­ки Йдуть, мов тіні тихії, Держачись за ру­ки.
Йдуть, сміючись, пла­чу­чи - Не о влас­них си­лах, - Мрія-бо туж­ли­вая Їх не­се на кри­лах.
Та мені в борбі важкій З тем­ни­ми дум­ка­ми Навіть у країну мрій Шлях заріс тер­на­ми.

Криворівня, дня 24 серп­ня 1902.

ХОДИТЬ ТУ­ГА ПО ГОЛІЙ ГОРІ...

Ходить ту­га по голій горі, Як ту­ман по до­лині, Сіє мрії й ба­жан­ня свої По ши­рокій пус­тині.
Розлітайтеся, мрії мої, Будякове насіння, А де стріне­те сер­це жи­ве, Запускайте коріння!
Запускайте коріння ціпке Аж у сер­це до грун­ту, Проти плісені, сну, мерт­во­ти Кличте ду­ха до бун­ту.

СІЙТЕ БІЛЬШ

I
Посіяли трішки - та й страш­но: Чи зійде?..чи ще присіва­ти? Та сійте ж! - ми­нає по­су­ха - Не дур­но ж тим хма­рам сну­ва­ти… Не дур­но ж так до­щи­ком пах­не… Он хма­ра згу­щається чор­на, Край не­ба весь ско­ро об­гор­не.., От блис­кав­ка блис­не і грім як не трах­не! Не дур­но ж так до­щи­ком пах­не!
***
Та хай би ж ся хма­ра і дур­но прой­де, Нова після неї сильніша прий­де: Не дур­но ж по не­бу тим хма­рам сну­ва­ти… Не бійтесь, не бійтесь іще присіва­ти!
II
Ой, як ма­ло, як ма­ло прос­ну­лось! Хай би мо­ре скоріш ско­лих­ну­лось! Якби зміг да Пе­ру­ном я за­раз же ста­ти, В од­ну мить зміг жит­тя б роз­бу­дить! Якби зміг в свої ру­ки всю си­лу зібра­ти, Що в вас сон­ною й досі ле­жить - Одна мить… Я б при­му­сив вас жить!

ПАТРІОТ

Усе я бист­ро вид­жу, Все оп­люю, все збрид­жу, Все сква­шу, все розст­рою, Всіх гіркістю на­пою.
Де тре­ба, влізу в ду­шу, Де схо­чу, честь на­ру­шу, На кож­до­го подвір'я Посію не­довір'я,
На кож­до­го підсіння Положу підозріння - І все те, все бук­вально, Я вчи­ню так фор­мально,
Спокійно, і при­лич­но, І вповні ме­то­дич­но, Що все уй­ду скан­да­лу, Не нюх­ну криміна­лу.
А хто би мав охо­ту Назвать мою ро­бо­ту Яким по­га­ним сло­вом, Я су­дом го­но­ро­вим
Йому прик­ру­чу ро­ги І чис­тий, без три­во­ги, Неначе пес за пло­том, Все бу­ду патріотом.

Писано 1906 р.

ЗОНІ ЮЗИЧИНСЬКІЙ

Не мов­чи, ко­ли, гор­до пи­ша­ючись, Велегласно брех­ня го­мо­нить, Коли, го­рем чу­жим утіша­ючись, Зависть, на­че оса та, бри­нить, І си­чить кле­ве­та, мов га­дю­ка в кор­чи, -
Не мов­чи!
Говори, ко­ли сер­це твоє підіймається Нетерплячкою прав­ди й доб­ра, Говори, хай слів твоїх ро­зум­них жа­хається Слямазарність, без­дарність ста­ра, Хоч би ушам глу­хим, до німої го­ри, -
Говори!

Написано 3 лю­то­го 1916 р.

ЧОМУ НЕ СМІЄШСЯ НІКО­ЛИ?...

Чому не смієшся ніко­ли? Чи в твой­ому серці зи­ма, І го­ре змо­ро­зи­ло ду­шу, Що сміху у горлі не­ма?
Чому не смієшся ніко­ли? Чи, мо­же, ле­жить який гріх Великий на твоїм сумлінні І здав­лює радісний сміх?
Лежить який­сь сму­ток таємний На твоїм чу­довім чолі, І усміх твій - на­че під осінь Всміхається сон­це у млі.

ОТСЕЙ МА­ЛЕНЬКИЙ ІНСТРУ­МЕНТ...

Отсей ма­ленький інстру­мент, Холодний та блис­ку­чий… Один ки­вок… один мо­мент… І крові ключ ки­пу­чий…
Легенький крик… без­сильний шепт, А там - поклін покірний, - Отcе весь лік, от­се ре­цепт На весь мій. біль безмірний.
В от­сей ма­ленький інстру­мент Кладу ма­леньку ку­лю І замість люб­ки на мо­мент Його до сер­ця ту­лю.
Один ки­вок… ле­генький гук, Неначе свічка зду­та, І він з моїх упа­де рук, І з ме­не спа­дуть пу­та.
Один мо­мент - хіба ж се гріх? І по­що так страж­да­ти? Марний ко­мар, пус­тий горіх, Та й по­що за­ва­жа­ти?
Ядро зав­мер­ло - геть мар­ну, Порожнюю луш­пи­ну! Один ки­вок! За мить од­ну Навіки я спо­чи­ну.

ТАК, ТИ ОД­НА МОЯ ПРАВ­ДИ­ВАЯ ЛЮ­БОВ...

Так, ти од­на моя прав­ди­вая лю­бов, Та, що не суд­же­но в житті їй вдо­вольниться;
Ти най­тай­ніший по­рив той, що бу­рить кров, Підносить грудь, та ба - ніко­ли не спов­ниться.
Ти той най­кра­щий спів, що в час вітхнен­ня сниться, Та ще ніко­ли слів для се­бе не знай­шов;