ЗАЧАРОВАНИЙ КРАЙ
Туманні доли, тіні рік,
Ліси, мов хмари, віддалік
Стоять непевною стіною
За сліз завісою сумною.
Там повні місяці ростуть
І тануть, тануть і ведуть
Одвічний свій танок.
Пливуть бліді, великі,
І гасять промені зірок
Холодні їхні лики.
Коли північний час поволі
За ликом місячним гряде,
Один з них, в срібнім ореолі,
(Найкращий з-поміж всіх!) впаде
Додолу, нижче, вниз,
І просто на скелястий спис
Гірської темної вершини.
А ореол серпанком сплине
І вкриє все довкіл:
І мури замків, сіл,
І всі земні простори,
І дивний ліс, і море,
І духів тихий сонм,
І все, що впало в сон,
Сховає в світлі й тіні, —
В гущавині промінній.
Бездонна! О, без дна
Ця сну нуртовина.
А на світанку всі встають.
І ореол тієї ж миті
Гінкі вітри несуть
У супроводі бурь і гроз
Як... будь-що, як усе на світі,
Він... наче жовтий Альбатрос.
А для всього земного
Шатро Селени ні до чого
(Такий вже марнотратний світ).
Та ореол скінчив політ,
Розсіявсь на краплини
І вже дощами лине,
З яких метелики земні,
Що пурхають в височині
(У всіх є свій каприз)
Й вертаються до трав земних,
Несуть по крихті сяйва вниз
На крилечках своїх.
ДО ГЕЛЕНИ
Твоя, Гелено, ніжна врода, —
Нікейська лодь із древніх днів,
Котра через рахманні води
Несе з утом чужих морів
До рідних берегів.
Ти вабиш із морів і зим
Лукавим поглядом наяди,
Античним профілем своїм
До слави вічної Еллади,
У величавий Рим.
Стоїш в осяянім вікні,
Як статуя легка й крилата,
В руках світильник із агату,
Віщуєш здалеку мені
Душевне свято.
ІЗРАФЕЛЬ
...і ангел Ізрафель із струнами лютні в серці й з голосом найсолодшим серед усіх творінь Аллаха.
Коран
Є ангел у небесах,
І струни лютні сплів
Йому в серці Аллах.
Чари в його піснях
Спиняли хори світил у світах
Слухати німо, як на устах
Лунає спів.
Благовістить Пісня світання,
Спаленіла з кохання
Зоря тремтить.
Стримавсь блискавки політ,
Прислухаються з орбіт
Сім Плеяд, дзвенить зеніт,
Владний спів чарує світ.
Шепче хор світил в ефірі,
Чутка йде в повторах лун,
Що чари ці — з офіри
Його живої ліри,
Він — лиш її вістун,
Хто користає з міри
Тремтіння дивних струн.
Але ангел в царстві тім,
Де мудрості влада,
Де Бога Любові дім,
Де в гурій солодкім зорі
Сяє бентежна принада, —
Нею чарують зорі.
Тому бездушний спів
Зневажати маєш право,
Ізрафелю. Пісня млява
Не увінчує богів.
Мудрому серед співців
Лаври всі і слава!
Лиш натхненню без вагання
Вірить горній небосхил,
Туга, радість, лють, кохання —
В повну міру всіх мірил!
Хай мовкне хор світил!
Так, ти світоч емпіреї.
В світі ж інший окомір,
Нам не зважитись на спір,
Тінь майстерності твоєї
Засліплює земний наш зір.
Та все ж якби
Де Ізрафель
Я жив, а він — серед юрби,
Чи зважився б на спів журби
Небесний менестрель?
А я на пісню небесних пустель
Дерзнув би без ганьби!
ЗАСНУЛІЙ
Вночі, червневої пори
Стояв я, місячні пари
В туманній, сонній течії
Спливали за ясні краї
І м'яко росяний убір
Стелили на вершини гір,
Стікали тихо й мелодійно
В долину вічності сновійну.
Лілею там леліє хвиля,
Схилилась ружа на могилі,
І загортає у туман
Руїна вирви давніх ран.
На Лету схожий сонний став
Поглянь! тривожно задрімав,
Його нікому не збудить!
Краса вся спить!
Ірена спить, Небес відкрита висоті
Із Долею на самоті.
О чарівна! Чия вина,
Що не зачинено вікна?
Що жваві леготи нічні
Крізь ґрати на твоїм вікні
Мов чаклуни в ході легкій
Навідуються в твій покій,
І, повні шалу, так зухвало
Колишуть довге запинало,
Нависле над закритим віком,