3.
Ще початок. І серце вірить хоче,
Що ліпота рослин — не тільки лаштунки,
Що в кожнім стовбурі космічна кров рокоче
Ген д'горі пруг, готичний і стрункий.
Нескінчена і нескінченна проща
Повз вулиці й поля, повз люди і роки,
А там свистить простір, буяє нехвороща
І казяться, і мстять накликані віки.
Дуднить земля. Нещадно б'ють копита,
І кінь Мазепи змучено хропить.
Ти, року Божого цього Господнє літо,
На спраглий степ хрестильну кров скропи!
1927
ЗЕМНА МАДОННА
Ще сяє день. Ще високо блакить...
Ще сяє день. Ще високо блакить.
Далеко ще до вечора, єдина.
Мої обійми сильні і палкі,
І прийде час — ти подаруєш сина.
Я знаю — гуркотить лиха година.
Грядуть заліза й пурпуру роки.
Він буде воїн. Ждуть його — полки.
Ночами — чвал, а в спеку — люта днина.
Та пам'ятай, що ще ударить грім,
Що з тишею душа не помирилась
І руки ці зламають марний стилос,
Щоб знов творити розпочатий Рим.
Тоді очима, сповненими страху.
Не повтори немудру Андромаху.
13.09.1931
ДУМИ МОЇ, ДУМИ...
І.
Повіє вітер з Понту. Скитський степ
Обудиться, зідхне і буйна тирса
Зеленим морем знову проросте,
І побіжать зелені хвилі.
Ширша
За синє море встане широчінь...
О, земле вічна, ти — одна на світі! —
У небі глибиніє древня синь,
Внизу — прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.
І при балках оселі заквітча
Вишневий цвіт, розквітлий снігом сонця, —
Твій шлюбний цвіт — та срібная парча.
І чорні очі глянуть крізь віконце.
Ой, вийди в сад, що бджолами бринить.
Поглянь — земля справляє з сонцем шлюби!
... Та вдарить час. Мов меч, упаде мить.
І нікому тоді оборонить
Твою весну від вихору і згуби.
Вже й ненависть згаса, а я не вспів
Її вогнем твій смуток запалити.
Часами чути панахидний спів.
Часами — скрегіт...
Просторінь та вітер
Все поглинають. І відходиш ти
За сиву млу, в сльоту дощів осінніх,
І не збагнуть, як пророста насіння
Між бур'яну та будяку пустинь.
Голодним вовком виє листопад.
Все полягло в єдиній пізній жертві.
І нікому повстать і наступать
В осінню муть, де голос вже завмер твій,
Де губиться шматками сивий степ.
Та в глибині твоїй цвинтарно-мертвій
Зітліле зерно пружиться й росте.
Настане час — зійде — і встануть Мертві.
1931
БЕАТРІЧЕ
І знову зустріч. Це вже тричі
У днях життя її зустрів.
Тонке обличчя Беатріче
Прозорий смуток загострив.
Лани. Пшениця колосисто ничить.
Широкий вітер лине злотом хвиль.
Добридень, польовая Беатріче,
Селянська музо цих достиглих піль!
Куди ідеш? — Зажевріле обличчя
Ховає марним порухом зусиль.
У кошику вода та хліб і сіль, —
Обід батькам. Не має часу. Кличуть.
Пішла. І тихий промінь ясно згас,
І знов тече земний, звичайний час, —
Немила праця, визначені стрічі...
Ось — міряй, обраховуй, конструюй,
В умовний час хвилюйся і цілуй,
І гірко знай, що є десь Беатріче.
6.08.1928
ПРАГА
. . . wie menschlich sie Madonnen planen...