Так, покриткою, йдеш віками
І в дикім лоні, наче камінь,
Монгольське важчає байстря.
24.09.1932
МОЛИТВА
Все упованіє моє
На Тебе, мій пресвітлий раю...
Т. Ш е в ч е н к о .
Воркував голубий Іордан за Її плечима,
Крильми срібними краяли вічну блакить голуби,
Її звали — Марія.
— А як же вгадать твоє ім'я,
Що його десь шепочуть дрімучі дніпровські степи?
Там — під теплим вітром ніжно рипіли оливи,
Кедри широкошумні кликали в холодок...
...Чи це буде, коли молоком забуяє вишневий садок,-
Чи це станеться в буряній ночі осінньої зливи?
Між нарцизами Назореї — біла лілея —
Під збанком з водою хилила смагляве плече... —
В басаманах ріллі, о, кривава моя Галілеє,
Чорна праця землі степовую мадонну пече!
Між зеленої рути — блакитним барвінком встала,
На сорочці — не заполоч, то — закипіла кров. . .
Та недаром, недаром гарматами проорало
Трудну путь прийдешнім століттям через Дніпро!
Та недаром, недаром ввесь степ кістками засіян
І на кожнім хресті придорожнім розіп'ято біль.
Припонтійським степам породи степового Мессію,
Мадонно Диких Піль!
19.03.1927
З „ВАРЯЗЬКОЇ ВЕСНИ”
Поможи мені, римський орле.
Моїх каторжних предків тавро!
Над життям моїм — кара на горло,
На руках моїх — зрадницька кров
І в багрянім тумані — зокілля...
Обірвався проваллям шлях.
Тільки вітру остання хвиля
Погасає на диких полях.
Так невже ж це історія вмерла
И на могилах твоїх полягла?
Нащо ж сяйво гранчастого берла
І крило вороного орла!
Нащо ж тяжко котився чавунний
Гул нечуваної доби
І — під чвал степової фортуни —
Нещадимо гукало: добий!
Ні, не вірю. Не вірю.Не вірю.
Буде. Буде. І будемо ми
Дратувати залізом звіря,
Руйнувати логово тьми.
Ще почуємо подих просторів —
Чорноморського вітру гуд,
Ще глибоким плугом історії
Перейде наш Останній труд.
Бо незбагнено-темен і димен
Цей уперто-тривалий час,
Час залізний варягів і римлян,
Час сталевий вогня і меча!
1927
КИЇВ
В час невідомий, в час нежданний
Ти знов розімкнеш свій язик...
М. Філянський.
1.
По зморі монгольського іга,
По трупній отруті Москви
Цей город архистратига
Знов квітнув, як ярий цвіт.
Зі сходу надходили бурі
Гуділи рвучкі вихорі, —
Він золотом у лазурі
Горів на своїй горі.
І щедро спадали шрапнелі,
І кулі клювали лице,
Та мури Мазепи й Растреллі
Уперто казали: рцемъ.
1931
І, дійсно, лист Ваш — подих моря ...
Ю. Л.
І, дійсно, лист Ваш — подих моря,
Солоність вітру й воля хвиль.
В живім просторі неозорім
Зростає дух і слабне біль.
Так, уявляю: білі дюни,
Блакитний віддих глибини,
А вітер вічний, вітер юний
Співа про звабу далини.
Там очі вічно смокчуть далеч,
Там конкістадор — чоловік,
І те, що даль пророкотала,
Стає легендою навік.
3.09.1926
ЗЕМНА МАДОННА
Як іонійськая колона
Рожевіє дівочий сніг,
Ховаючи опуклість лона
В лілеях рук, в лілеях ніг.
Єдина! Не ображу зором
Двійник Мадонни на землі.
Ось пурпуром Цітери — сором
І на щоках і на чолі.