І, турецький мушкет набиваючи, в ніч
Довго-довго вдивлявся. І хлопця кликав.
І наказував довго. І плакав сич.
І пливла темна ніч, як велика музика.
1927
КАРПАТИ
Катрі Гриневичевій
Тут спізнені черешні. Дика рожа
Ще квітне, хоч на долах — вже жнива.
О, земле рідна, знову ти нова
І я оттут як гість із Запорожжя.
Смереки, ялівець, густа трава.
Та Прут шумить — його не затривожать
Ні хащі, ні камінні бездорожжя,
Ні людські тіні, ні земні слова.
Від полонини віє прохолода.
Чим вище, тим трудніш безкрилий крок
Людини. Та зате ж яка свобода
В цих хвилях гір, в срібних нитках річок.
Ще трохи — й майже степовий, неспинний
Ось в груди вдарить вітер з України.
20-30.08.1937
ДВА СОНЕТИ
І.
Роковане повторення історій —
Цей смертний сон, цей ренесанс лихий.
Знов суходіл задушує в покорі
І згубний вітер зрізує верхи.
А десь дзвенять блакиттю береги,
Зростаючи в живучому просторі
Припливом хвиль, барвистістю факторій,
І груди моря грають від снаги.
О, цей короткий, цей кривавий рай,
А потім знов голодний крик: карай!
Карай і край!
Суворий Формотворче,
Кажи горбами встати цій землі, —
Вода й вогонь хай дику плоть покорчать,
Щоб степ узрів блакить і кораблі.
26.02.1934
II.
Далеко кімерійські береги,
Евксину сафірово-древні води.
Над суходолом — сизий дим юги
Та — часом — вихор чорної свободи.
Він продзичить, нещадний і лихий,
І знову — безрух смаглої природи.
Лиш обрієм мандровані народи
Пройдуть — і знов загублено шляхи.
Коли ж скінчиться вічний суходіл
Для бездорожжям виснажених тіл?
Коли ж земля, безвладна і заклята,
Обірветься урвищем гострих скель
І привітає хвилі й корабель,
Фаланга спраглим окликом: thalatta.
22.02.1935
Крик Ксенофонтових фаланг ...
Д.Донцову
Крик Ксенофонтових фаланг
На подих простору і солі —
І ось реве бурунний лан
Рабом вітрила і бусолі.
І розгортається безкрай,
І ширше — сафірове коло.
Грай, вітре, перемогу! Грай,
Як пристрасть простір поборола,
Як обрії перемогла,
І сказ стихій — в руках побіди.
Ген майорить бузкова мла:
За нею сплять скарби Тавріди.
23.02.1935
БАЛТІЙСЬКА СЮЇТА
1.
Все відійшло: і зойк заліза,»
І гуркіт міст, і стукіт днів,
Ось широчінь блакитно - сиза,
Морського вітру рівний спів.
Тут обрій відчиняє вічність
І спрагло п'є сп'янілий зір
Удари хвиль і барв ритмічність
І все, чим дихає простір.
Все зникло: люди і облуди,
І попіл свят, і буднів біль.
О, моря материнські груди
Під пружним малахітом хвиль!
2.
Контори, крани, крам пахучий —
І дим широкий розіслав
Під елеватором ревучий,
Зерном вагітний, пароплав.
Він попливе вантажним ходом,
Прокреслюючи пінний слід,
І що б не було — вир, негода, —
Все розтинатиме бушпріт
Мерідіяни і широти. . .
Аж ген замайорить Марсель
І зсиплють степові щедроти
Серед чужих людських осель.
3.
Естакади, підойми і — раптом
Синьо-жовтий прапор спалахнув!
І думки мої збилися з такту,
І безкрай чорноморський війнув.