Він загнуздав і зняв на хижий чвал,
А ти — летів, розіп'ятий і скутий
В сліпий простір, що — ґвалтами навал —
Став цвинтарем покори і покути.
1929
ДО ПОРТРЕТУ МАЗЕПИ
Це відчути, вчитатись в це треба,
Розчинитись єством в цім сенсі:
Illusrissimus Dominis Mazepa
Dux Cohortis Zaporoviensis.
Срібна чуприна, чоло пророче,
Ні, не порожній зір Ніоби —
Зимні телескопічні очі
Бачать майбутнього буряні доби.
В панцир закуто груди і плечі,
Тінню за ними — спалені крила,
Серце юне і тіло старече
Пурпур і бронза окрили.
Риму козацького сивий Марсе! —
Чули століттями, віщий гетьмане,
Гул погребовий полтавського маршу
Крізь Петербургу затруті тумани.
Квітень не всує спалахнув у січні,
О, імператоре пізніх літ! —
Вічна пам'ять плечам владичним,
Що обіймали блакитний міт.
13.02.1932
ВІД ВІКУ Й ДОНИНІ
Від віку й донині Еллада й Юдея —
Два ворога лютих на древній землі —
Хрестом і залізом та ядом ідеї
Руйнують-будують і Рими, й Кремлі.
Від римських провінцій до грецьких колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.
В коріннях зростаючих ґотик, як язва,
Клубилося чорне, гніздилося зло —
То ґетто душилось в пархатих міязмах,
То ґетто , то ґетто труїло й гнило.
І помста сичала, і ятрилась зрада,
І ядом руїни труїлася кров.
Два ворога лютих — Юдея й Еллада —
Від Тибру, від Райну аж ген по Дніпро. . .
22.11.1929
ПЕРІКЛ
Ще сяє іонійська синь, густа
Від меду й мірри сонця... І щоденно
П'янять, як вперш, Аспазії уста
Й пливе життя, присвячене Атенам.
А ввечері, коли оливний ґнот
Осяє світлом затишок кімнати,
Про Скитію згадає Геродот,
А Фідій — в перепалці з Гіппократом —
Забубонить, і молодий Сократ
Із смаком оповість останній дотеп, —
Тоді (в її приязності стократ)
Зника не лиш Сократова бридота.
Зникає день тривоги і змагань,
Напруження обов'язків державних...
Вона — як німфа, а вони .— поглянь —
Чи ж не покірні злагіднілі фавни?
І знов розмова свій міняє цикл —
Про вірші, про виставу Евріпіда,
Й не відчува розмріяний Перікл,
Що десь дорійська вже встає Обида,
Що вже Атен кінчиться довгий день,
Що забурлить життя стояче плесо
Й на тишу, на пересит цей гряде
Важка стопа фаланг Пелопонесу.
І цей розм'яклий, випещений цвіт,
Де легкий хміль, п'янкі гетери й жарти, —
Нещадний мусітиме здати звіт
Перед сліпим від бою воєм Спарти.
27.02.1939
НАД МОГИЛОЮ ВАСИЛЯ ТЮТЮННИКА
Складім приречення, братове,
І спрагу радісну, і біль
Тут, де нагробок бетоновий
Застиг в трикутнику топіль
І де в бетон навіки вжерлась
Розжевреним тризубом мідь.
Бо, справді, тут не все померло
З тих неоспіваних політь.
Тут віють бурі і століття .—
Лиш вслухайтесь в високий гуд,
Що ним співають верховіття
Про славу і воєнний труд.
В липні 1936
Рівенський цвинтар.
ВОЛОДИМЕРІЯ
Земля замчиськ і городищ,
Де кожен камінь б'є глаголом
В щити тисячолітніх тиш,
Що над щербатим видноколом
Ще стережуть летарг століть.
Ржавіє жито. Жухне гречка.
Заснув Остріг. Почаїв снить
І в снах маячить Берестечко.
Віки поразок і звитяг.
Але — ні козака, ні смерда
Й замість Богданових ватаг
Ввижаються полки Ольґерда.
От з'являться і задуднять
Шляхи потіхою походу,
І спраглий кінь на схилі дня
Скупається у Синіх Водах.