25.09.1931
БУДНІ
1.
День не погляне, не промовить,
йдучи військовим кроком
В ніч. За сутінь западає овид
І так, без дотиків і стріч,
Мій час причаєний триває,
Склада життєпис сторінки...
Чому ж жадоба серце крає?
Чом надять лаврові вінки?
І все ввижається майбутнє
У сяйві війн, у громі сурм,
Коли крізь дні, крізь мертві будні
Заграє пурпуровий штурм.
02.01 1933.
2.
Даремний дар твоя весна,
Твоя весна — смутна й невчасна!
Дзвеніла синню вишина
Така нестримано-прекрасна,
Співали квіти й дерева,
Шуміли, зеленіли луки...
Та хижий вітер поривав
В глуху далечину розлуки.
І з-поза обрію росли
Риштовань обриси могутні —
Там готувались грози злив,
Там вже громадилось майбутнє.
Вперед? назад? — Кругом вогонь!
І не сховатися, не вкрасти
Тонке тепло твоїх долонь
І лагоду м'якого рясту.
21.06.1928
БІЛИЙ ДЕНЬ
І от ти знов встаєш в останнім світлі,
Як день цей справжня і немилосердна.
Той самий простір і та сама даль,
І вітер той же, з перед тисячоліття.
Непевний квітень ледве простягнув
Крихке проміття. Паморозь спізніла
Ще де-не-де сріблиться сріблом смертним.
Та по ярах уже порозмерзало
І там чорніє яра чорнота, І ледь тремтить...
Яка весна невірна!
Так мляво ген підводиться бліде
І хоре, й невидюще біле сонце:
Не пристрасть, не потужність, не вогонь,
Що схопить і обпалить до нестями, —
Лише старече жалісне тепло,
Що вже більмястим, вже померклим світлом
Освітлює руїни і безкрай.
11.05.1935
ПОХІД ОСЕНИ
Душам смерть — стати водою.
Геракліт
1.
Ще день високий, ще трива
Зеніт мелодії в блакиті,
Ще синь і хвилі, і трава
Купаються в останнім літі,
Ще тиша соняшна дзвенить
Воздушним склом в лункім просторі,
Та, знаємо, це тільки — мить.
Бо там десь, на варязькім морі,
Здіймається в міцний порив
Напруга зимного повітря.
Дихне важким ударом вітра,
Змете красу і знизить вись,
І заламає день високий...
Ось липи шумом понялись
І нашорошились осоки.
18.09.1932
2.
На вересень, на день, на даль
Вже насувається пустеля —
Важкого неба зимна стеля
Та хмар мандрована вода.
Розчиниться розм'яклий світ
І речі попливуть імлою,
Примарою, як неміч, злою
Неплодне поле затремтить.
І буде день, як тінь, як дим,
В просторах жовтня мерехтіти.
І не зігрієшся, розбитий,
При марній ватрі самоти.
Вілянів, 21.09.1932
Все вужчає коло ...
Все вужчає коло. Гостріш і тонкіш
Прокреслюється мій нерадісний обрій.
За ним десь веселі, хоробрі, недобрі,
А тут вагота моїх стиснутих тиш.
Тут дихати важко і тхне кожна мить
Останнім зусиллям і корчами, й cконом,
І день мій здається глибоким кессоном,
Засмоктаним трясовиною століть.
Там хвилі похмурі, там небо безсиле
І чайки кричать, і гуде океан.
Тут — цегла, цемент, недокінчене діло
І жили набряклі, і смертний туман.
07.01.1934
КІНЕЦЬ ПОЧАТКУ
І
Підфарбована ґречність та чемність
В комірці паперових чеснот...
Ні! Розкрий все брутальне та темне,
Гей, ти, слизька людська площино!
Покажи свою мертву гнилизну,
Ярий погляд відважно стерпи...
Знаю я твою душу безслізну,
Твого серця порожні скарби.