А поки — гнів під корчами огиди,
Любов .— під ваготою зненавиди.
9-19.11.1933
Що Петроград ...
... Et bercee aux lueurs d'un vague crepuscule,
Le pole attire a lui sa fidele cite.
Французькі вірші Ф.Тютчева про
Петербург.
Що Петроград і Ленінград, що кожне
Нове ім'я тому, що стало — гній?
Народжений з порожнього — порожній,
Осквернені простори — у вогні.
Хай зміцнював полярний вітер мертво,
Творя державу, як крижаний дім, —
Розтопить все й ложре вогненна жертва
І попелу не буде, — тільки дим.
Так, тільки дим їдким задушним чадом
Перед кирпатим богом тундр і пурґ...
Ось: світлий Юрій над забитим гадом,
Над тим, що називалось „Петербург”.
1927
ІСТОРІЯ
Ростуть риштовання стрункі.
Формується надхненний камінь
А неба простори лункі.
Як завше, висяться віками.
Дзичать параболи епох
І, догорівши, догасають —
Все визначає вічний Бог,
Всьому велить, всього сягає.
Падуть імперії в огні,
Стрілець покутує свій промах
І людство тратить творчі дні
На невмолимих гіпподромах.
1928
СВІДОМІСТЬ
Складнішає життя. Стає мудріше й гірше.
Спокійно зважуєш глупоту, зло і гріх,
Щоб не римованим, а трудним білим віршем
Розкрити їх єство і виразити їх.
Все устоялося — ні мусувань, ні піни:
Дзвінка прозора міць щоденного вина.
Крізь шум і злобу дня, крізь ненависть і кпини
Мечем архангела — промінна тишина.
Все протинає зір. Гірка і марна втіха —
Все бачити і чуть і в людях, і в речах,
Іти крізь галас дня, крізь хаос сліз і сміху,
І слухають самоту в безрадісних ночах.
18.02.1930
ТЕХНОКРАТІЯ
Рахуємо, втручаємось і нищим,
Щоб дать стихії рукотворний шлях,
А дух людський стає, чим далі, нижчим
І, як була, так і пребуде грищем
Сліпих стихій незмінена земля.
Прокопуєм геометричні луки,
Прокреслюєм канву координат,
А Він з небес простре космічні руки
І над зухвальством сіє засів муки,
І смертю нам життя перетина.
Так марні, так нікчемні наші чари,
Щоб формула закляла темний міт.
Ось — світ живий, нестриманий і ярий:
В нім не спроєктувати Ніяґари
Й бетонами не змалпувать граніт.
18.08.1928
(На реґуляції Лаби)
СПОГАД
Окоп сливе пустий. Так мало нас зосталось —
Закляклий кулемет і скількись там рушниць,
Чотар лежить в крові. Юркові відірвало
Правицю, а Петро від вчора стигне ниць.
За бруствером мовчить розстріляная тиша.
Зрадливо пахне хлор — то спогад і натяк.
Лиш зрідка десь гукне і, ось, уже задише
І важко вибухне. Й озветься стріл: так-так.
Перервано зв'язок. Та й що ж тут доносити?
Зміняти — нікому. Санітарів — чортма.
Контужена рука цигарку крутить.
Вітер Передранковий знявсь і опадає тьма.
О шостій знов почнуть. Твоя черга на чати.
За старшого — Ґудзій. Перелічить живих.
Ну, сотне, веселіш! Глядіть не підкачати!
Десь запасний замок. .. Одіб'ємо і цих.
23.02.1935
ІСТОТНЕ
Діла ростуть у невмолимі черги.
Громадиться цеглинами життя.
Як рух, як пруг, як вічний вир енергій.
Триває й визначається буття.
Співа блакить крізь готику риштовань,
Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.
І все ж таки: в началі було — Слово!
І все ж таки начальний дух — Любов!