І в серці, і в колекторах моторів
Пульсує і іскрить одне і те ж —
Від хаосу до космосу просторів,
Від атому до голубих безмеж.
15.10.1928
ПО КОЖНІЙ СТРАТІ
Відроджуюсь по кожній страті
Свідомістю, що дні оці
Sub specie aternitatis
Зіллють начала і кінці.
Розтерзані хірургом речі,
Одвертай механізм часу —
Все ясно і шкода перечить,
Чи марно проклинать красу.
Вже знаємо, що було й буде,
П'ємо прозорий яд знаття,
Що все тваринніш будуть люди,
Що все рослинніше — життя.
Та мудра сліпота стихії
Знайде свій шлях під гуркіт гроз
І божий дух ентелехії
Просяє космосом хаос.
1928
ФАВСТІВСЬКА НІЧ
Готична ніч. На небі, як у книзі,
Механіка виконує закон.
Холодний місяць — лисий метафізик —
Обчислює народження і скон.
Прислухайся: оцей нічний Елізій
Зідхає глибиною темних лон —
Симфонія, а не прозорий сон,
Замерзлий в нерухомій, синій кризі.
Ударами припливів і відпливів
Здіймає груди вічний океан
І в скелі б'є. І космос, як пеан,
Гримить в безкрай...
Ні, ще ніхто не вивів
Тієї формули.
І марно в безмір сфер
Крильми кігтястими ширяє Люцифер.
1931
ВОЯКИ
Пам'яті Василя Тютюнника
Хай нерухомо ми стоїм.
Чекаючи страшного знаку.
Так сотня крізь гарматний дим,
Готується зустріть атаку,
Просвердлюючи зором даль
І нашорошуючи ухо,
Аж заговорить люта сталь
І завирує завірюха.
Уста затиснуті — горять,
Заціплені — скрегочуть зуби,
Та в пурпуровім часі згуби
Рука не змучиться карать!
Набряклий м'язень не тремтить:
Так в кулеметі, пружно-звинна,
Чекає на останню мить
Замком затиснена пружина.
08.01.1931
ЗОРІ ГАСНУТЬ
Дні і ночі, і ночі без Тебе!
Божевільним вітрам доручив,
Дикий, синій, нестримний степе
Нестримну Твою широчінь!
Ні, вже не випрошу й не візьму —
Слізьми не окропляти шлях.
Я перейшов на темну схизму,
Братами виклятий монах.
Я скарб кривавої любови
На чорну сажу пропалив,
А гнів, живої сили повен,
Сконав під лезом грішних слів.
Докреслюю останнє титло —
Всіх літер вичерпано зміст. ...
Вже мерехтить самотнє світло,
Вже загримів замковий міст.
1925
ОСТАННЯ ВЕСНА
П'янкіші ночі — тверезіші ранки.
Так дні ідуть. За лютим — знову март
Чутніше і страшніше голос бранки
Над аркушами стратегічних карт.
Але рука вже не тремтить. Не варті
І крихти стратить сили на останку, —
Хай замість танку степова тачанка:
Не жарт, коли у ній крилатий гаріт.
Запілля — брак. Фронти — суцільним колом.
Не приглядайсь безоким очодолам.
Де в чорних ямах причаїлась смерть.
То — тільки мить. Бо з першим пружним кроком
Розірветься завіса, і потоком
Поплине даль аж ген по синю твердь.
03.03.1938
А СИН ПИТАЄ...
А син питає: як дійти? де шлях?
І просить рисувати все те саме:
Тополі, хату, соняшні поля,
Вітряк понад вишневими садами
І річку, що як стрічка, чи як спів
Пливе в хвилясту далеч...
Сину, сину,
Як з'ясувать, що шлях той — помста й гнів,
Що треба йти в незнане до загину.