Поезії в одному томі

Ось випливла русалкою вона,
Лукаво розкриваючи обличчя,
Залляте срібним сміхом тишини...

Гукнули до вечері.
Але чари
Не одійшли в реальності кімнати
І не злякались — лямпи, тарілок,
Ні сецесійних на стіні ляндшафтів,
Ні зимної телятини й чарок.

Ми вже були, не знаючи про це,
Затруті нею: яд кружляв по жилах.
З розмови, що в'язала тільки нас.
Так просто, так природньо з'ясувалось,
Що вечір цей є перший і останній,
Що взавтра пароплав ваш вируша
До дальнього Стокгольму...

III.

Й поки гості
До дійсности поволі повертались,
Блакитний промінь з-за нічних віконниць
Нас раптом владно викликав у ніч,
Що вже пливла, шуміла, поглинала
Хаосом всесвіт, що росла, як буря,
Вагітна шалом, пристрастю, життям,
Переситом могутньої природи,
Що рвала всі запори, що ламала
Всі стіни, всі будівлі, всі тіла.

То знявсь був вітер. Кинувсь, загудів,
Схопив, зігнув, як дівчину, тополю.. .
І от між хмар розірваних, що мчались.
Немов табун сполоханий в степу,
Вона — Іштар, скаженна від жаги,
Примкнувши з болем золоті повіки,
Крізь рев природи — мовчазна від мук —
Баляду згуби дико танцювала!

На мить одну притулені і мить
Устами уст шукавши — розімкнулись,
І руки розірвалися...
Навік?

* * *

Щаслива путь вам, дівчино з-за моря!
На нас чекають наші кораблі.
Вітайте сиве море, норд варязький,
Суворі фйорди, гавані й міста,
Скелясту землю вікінгів і далеч!

Прозорий ранок перетне мечем,
Сліпучі стріли влучать серце ночі.
Зазолотіють щогли, реї, хвилі
І крізь туман просяє світ прекрасний,
І корабель, і море, і мета.

Щаслива путь. Ні. не прощайте: знаю.
Що там, де світлість радісна панує,
Там, на високім березі затоки —
Мене зустрінуть очі, повні сині,
І серце, як мелодія припливу,
І руки, як морські вітри, крилаті,
І горді, неціловані уста.