Крилю голодний зір за обрій,
Обтятий Богом шестикрил,
Мій лютий плач, мій сміх недобрий,
Всі корчі демонської гри, —
Лукава пристрасть і лукавий
Холодний біль — Тобі! Тобі!
Не задля зла, не задля слави, —
Той дар гіркий віддай юрбі, —
Ні. Ось цей смолоскип поета
(В нім м'язи й мозок мій горять)
Несу туди, де мріють мети,
Де з крови родиться зоря,
Де хмарами скипілось небо
Під ярим полум'ям пожеж,
Де простір половецьким степом.
Де дика далечінь — без меж.
Чингіз і нині отаман там,
І ніч чорніє день за днем...
Вчини ж цей щит мій адамантом!
Цей меч — архангела вогнем!
24. 04.1924
ЗЕМЛЯ Й ЗАЛІЗО
1930
НАПИС НА КНИЗІ ВІРШІВ
Напружений, незломно-гордий
Залізних імператор строф, —
Веду ці вірші, як когорти,
В обличчя творчих катастроф.
Позаду — збурений Батурин
В похмурих загравах облуд.
Вони ж металом — morituri—
Сурмлять майбутньому салют.
Важкі та мускулясті стопи
Пруживий одбивають ямб, —
Це дійсности, а не утопій
Звучить громовий дитирамб.
Ось — блиском — булаву гранчасту
Скеровую лише вперед:
Це ще не лет, але вже наступ.
Та він завісу роздере.
Шматками розпадеться морок
І ти, нащадче мій, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Який цей зір нагледів мет.
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
04.01.1925
З „ПОЛИНУ”
1.
В твою далеку синь я обрій відчинив,
Знемігся і припав — ковтати подих любий,
І сонцеокий день крізь дим далечини
Блакитним леготом і пестить, і голубить.
І в очі широчінь повіяла страшна,
І простір — свист степів — пронизує вітрами.
Це ж тисяча-яка засиніла весна?
У котре ж це гряде Ярило із дарами?
А ти — все та ж. Все — та ж. Розстань-дорога орд, —
Мандрівним племенам широкий шлях одвіку...
Коли ж струснеш цей пил? Повстанеш вся — акорд!
І лоно віддаси своєму Чоловіку!
2.
Не стомилась лежати шляхом,
Кочовничий крок, видно, легкий.
Так тепер — зі Сходу на Захід,
Як тоді — із варяг у греки.
Не стомилась — лежиш простерта,
Тяжко гупають в древні груди, —
Лиш — луна. Ні життя, ні смерти.
Довгий сон вікової отрути.
Довгий сон під склепінням неба
В тишині твоїй занімілій,
Правкраїнське радіо степу —
Не дає ні вітру, ні хвилі.
І живем за межею прокляття,
І чекаєм даремно і вперто.
І ввижається: гарби, багаття,
Дальні заграви, далеч простерта,
Крик гортанний потвор кососкулих.
Тупіт тисяч, дзичання, дудніння.
Свист степів, опівнічнії гули,
Ніч — і ти, закривавлено-синя.
3.
На літопису незатертім
Креслю циклоїду доби, —
Ще тут в моїм земнім посмерті
Вібрують луни боротьби.
Смертельні спорохніли узи.
Хай неживий в земнім житті, —
Ще й досі чую грози музик
В моїй могильній самоті.
Ще все осів забутій порох
Ще тиша — тепла від подій
І на непімщених просторах
Гуляє вітер-буревій.
І знаю: буде. Знаю: вдарить.
І знов, і знов хитнеться світ,
І прокривавить гимном кари
Непереможний заповіт
1925
СЬОГОДНІ
1.
Біла лагода яблунь в цвіту.
П'ю життя моє спрагнено - радо,
Прийдеш, прийдеш? — і легіт: прийду.—
Медоносним зідханням — ой, Ладо!