Педантичний арієць (в пунктуальності -
теж своя грація)
З чисто прусською точністю зводить
дітей із-за парт.
І в колонах по троє веде ("Liebe Kinder! *
Дистанцію").
Акуратно,
покласно на цвинтар,
в сумний
листопад.
"Ідуть, як до школи. В портфелях -
книжки.
___________________
* Любі діти! (Нім.)
Сніданки завбачно поклали батьки.
І зошит в клітинку на перший урок.
І вчитель суворо вирівнює крок.
Над свіжими ямами - глина руда..."
"О тату, не треба! То ж лист опада".
"Шість тисяч сімсот вже вростають у грунт,
А триста... на цвинтар покласно ідуть.
Географ, немов на уроці, сказав:
"А зараз ви бачите гору Триглав".
І важко плечем ворухнула гора:
"Вбивають людей, та народ
не вмира".
Історик старий повернувсь до дітей:
"А зараз ви Косовим полем йдете.
Тут пращурів наших, обагривши схід,
косив ятаганом султан Баязід".
І важко плечем ворухнула гора:
"Вбивають людей, та народ
не вмира".
"А триста по Сербії мовчки грядуть..."
"О тату, то ж гуси у небі пливуть".
"Зірвавши мости, як бинти із грудей,
метається Тиса: "Куди ж ви... дітей,
Куди ж ведете ви невинних дітей?"
...Невинних дітей?!
Комендант Яновського табору (це недалеко, у Львові, сину) штурмфюрер Густав Вільгауз у спортивному азарті стріляв із автомата з балкона канцелярії у в'язнів, що працювали в майстернях, потім передавав автомат своїй дружині, і вона теж стріляла. Інколи, аби
потішити дев'ятирічну доньку, Вільгауз примушував підкидати в повітря 2-4-річних дітей і стріляв у них. Донечка плескала в долоньки (боже, яка невинність!) і
кричала: "Тату, ще, тату, ще!" - і він стріляв. Відтоді, сину, коли я бачу на фресках Софії білокрилих янголят, мені хочеться запитати їх: "Ви часом... не з Янковського табору?"
Зірвавши мости, як бинти із грудей,
метається Тиса: "Куди ж ви... дітей?!"
...Фінал наближає рокована грань.
На каски росою спадає туман.
І в цьому фіналі, як літера "Ф",
рядок починає руде галіфе.
Порядок для Кеніга - понад усе:
"Дистанцію, серби! Куди вас несе?!
Покласно, слов'яни! Учіться, скоти,
хоч зараз порядок і час берегти!"
І перша колона ступає на пруг..."
"О тату, я чую: змикається круг!"
Директор гімназії рветься на смерть:
"Пустіть до дітей! Я ж учитель і серб!"
А Кеніг регоче: "Куди тобі? Weg! *
Ми цілим в майбутнє, ти ж -
Plusquamperfekt" **.
Директор відрізав: "Ти знай свій курок:
Jedem das Seine***. У мене - урок.
Хлоп'ята! Лишилось нам кілька хвилин.
З усіх вам уроків я вибрав один.
Хай править нам цвинтар однині за клас:
Історія, діти, сьогодні у нас.
Сьогодні не гоже підносити рук..."
"О тату, я чую: змикається круг".
"Оцінка єдина - для мене й для вас.
Її об'єктивно нам виставить час.
Тож перше: під оком холодним війни
уже ви не діти. Затямте, сини!
Уже ви не просто родинний оплот,
а воїни, хлопці. За вами - народ.
Судьба ваша вписана в святці хоругв".
"О тату, я чую: змикається круг".
_________________
* Геть! (нім.)
** Давноминулий час (нім.).
*** Кожному своє (нім.).
"Вам холодно, хлопці? Так завше було,
коли одинокість студила чоло
і око свинцеве прискалював крук..."
"О тату я чую змикається круг".
"На кожному слові даю собі звіт:
усім було страшно лишати цей світ.
Ба навіть героєм найвищих орбіт -
і їм було жаль полишать білий світ.
О як їм хотілось гукнуть: "Промини!"
Так чом же, питаєш, герої вони?
На кожному слові даю собі звіт;
герої в собі відчували весь світ.
І те відчуття їм ставало за щит:
хоч він упаде так стоятиме ж
світ!
Тож в Косовій полі султан Баязід
не просто на серба ішов, а на світ.
І кожен із сербів давав собі звіт:
хоч він упаде, та стоятиме ж світ,
Не треба, слов'яни, підносити рук..."
"О батьку, я чую - завершився
круг".
"Он Кеніг піднявся на колонах чобіт,
в приціл назираючи вічність і мить.
І дума, що от він натисне курок
і крапкою кулі закінчить урок.
Нещасний! Чи він оддає собі звіт,
що ми впадемо, та стоятиме ж світ?!"
А Кеніг регоче: "Облиште слова!
Слова перед кулями, діду,- трава.
Я просто зведу автомат на живіт -
і в яму, старий, і тебе, і твій світ.
І це вам потвердять шість тисяч сімсот,
а він тут розводить про честь і народ!"
Учитель замислено глянув в зеніт
і тихо сказав, а почув увесь світ:
"Як рід і Вітчизна - всього лиш слова,