та пам'ять, Вольфганг... чи вона ж вам простить?"
Ворушиться грунт... розверзається грунт!
То триста з дев'ятого круга встають.
(Поховали без оркестрів.
Пульс востаннє дзьобом - тук...
Ах, маестро. О маестро!
Та маестр-ро, дайте ж звук!!!
Вдарте, оркестри,
щоб крига на полюсі трісла,
громом страшним сколихніть в праоснові цей світ,
щоби ожив і сльозою людською умився
меморіальне холодний лабрадорит!
Вбиті в Обухівці **,
спалені люто в Капріві ***,
мертві з Хатині й Сонгмі,
із кривавих усюд,
Встаньте із праху
в святому і праведнім гніві
на всепланетний суд!
_______________
* Перший .рядок з балади Гете "Лісовий цар".
** Обухівка - село на Полтавщині, що в роки війни зазнало трагічної долі Лідіце.
*** Капріві - село в Намібії, разом з мешканцями спалене південноафриканськими расистами.
Полеглі зітхнули: "Ми звершили суд.
Ви краще живим не давайте заснуть").
А триста грядуть на рокований пруг.
І я з ними входжу у вічності круг.
Учитель підняв, наче долю, дзвінок:
"Народи! Нас пам'ять зове на урок!"
Директор із учнями входить в граніт,
І я серед них о шістнадцяти літ.
І все, як тоді... Навіть глина руда".
"О сину, отямся - то ж лист опада".
"І Кеніг курок ошаліло натис,
та вмер автомат, бо закінчився диск
у ніч, коли, зсунувши смерть на живіт,
стріляв у дітей, поціляючи світ.
А пам'ять гримить мені в скроні,
як ртуть;
"Ти владен простити, але - не забуть
записаний юною кров'ю урок:
з останнього кроку їх - перший твій
крок.
То правда свята,- ти даєш собі звіт,-
що діти впадуть, а стоятиме світ,
та маєш відчути плечем терезів,
що світ цей поважчав у триста разів.
Хай Кеніг своє відстріляв того дня,
а що, коли хтось йому диск поміня?"
"Все у цьому світі, сину,
тонко з'єднане у сутнім.
Все в гармонії нещадній
вічний колобіг вершить.
Коли Кеніг у Сантьяго
диск новий вганяє люто,
то в Обухівці й Хатині
мертвим і живим болить".
"Все на цій планеті, батьку,
жорстко з'єднане у суті!
Куля виліта осою
з пальця правої руки.
І коли "фантом" на джунглі
у піке заходить круто,
то у нас, як в сорок першім,
у хатах летять шибки.
Гримить мені пам'ять у серце, як ртуть:
"Ти владен простити, але - не забуть".
Беру, як меча, твою пам'ять до рук,
щоб зло не прокралось у вічності круг.
Спасибі, мій тату, тобі за урок..."
"Спасибі, мій сину, тобі за урок.
Я чую крізь плин, як останній мій крок
ввіходить у перший твій крок".