ЖІНКА: Я не знаю, как хоронить без головы... Слушай, давай его кремируем.
ВІЙСЬКОВИЙ. Ну, це ви самі вирішите...
ЖІНКА. Да нет, сейчас. Кремируем и развеем по ветру. Красиво же будет, символично.
Жінка виходить із машини, відчиняє задні двері й починає витягати пакет із тілом на вулицю. Військовий хапається за інший край.
ВІЙСЬКОВИЙ: Ти здуріла!
ЖІНКА: Он мой, что хочу, то и делаю. Заодно кастрик распалим, согреемся. Мне очень холодно! Витя бы меня согрел. А ты не хочешь.
ВІЙСЬКОВИЙ: Заспокойся. Я зігрію. Іди сюди, тільки заспокойся. Ми зараз пакет розірвемо!
Чути, як тріщить пакет. Жінка жбурляє його. Їй стає моторошно.
ЖІНКА: О господи, Витя, прости!
У неї тиха істерика. Військовий знову виходить із машини і саджає її в салон.
ВІЙСЬКОВИЙ: Заспокойся, нічого страшного, мороз, він замерзне... Мішок заклеїмо... Нічого. Іди сюди, Тань, іди сюди.
Він обіймає її, пригортає до себе. Тихо клацає аварійка.
Ранок. Військовий спить, накритий бушлатом. Жінки в машині немає. Аварійку вимкнено. Вона відчиняє двері й сідає на своє місце. Вона зібрана, твереза й нафарбована. Дивиться в дзеркало, розтирає губами помаду.
ЖІНКА: Вова, вставай.
Він миттю прокидається, випростовується.
ЖІНКА: Ребята нас сейчас толкнут.
Хтось штовхає машину. Військовий бачить у вікні заднього огляду іншу військову машину, армійців, які штовхають їхню, повертає ключа, машина заводиться. Жінка визирає у вікно й махає армійцям рукою.
ЖІНКА (у вікно): Пять минут! (Військовому.) Останови.
Він зупиняється, проте не вимикає двигун. Вмикає аварійку. Жінка уважно дивиться на нього.
ЖІНКА: Что тебе снилось?
ВІЙСЬКОВИЙ: Мені снилося, що мені холодно.
ЖІНКА. А мне снились угги в стразах.
ВІЙСЬКОВИЙ: Що?
ЖІНКА: Сапоги такие зимние... Я видела во время последней ротации в Киеве на одной девушке. Они все расшиты стразами и бисером. И у меня слюни потекли — так я захотела такие сапоги. И вот они мне сегодня снились. Я их обувала и мне становилось тепло.
ВІЙСЬКОВИЙ: Поїхали?
ЖІНКА: Нет... Я поеду с ребятами обратно в часть. А ты один дальше.
ВІЙСЬКОВИЙ: Чому?
ЖІНКА: На следующем блокпосте сядет Лера.
ВІЙСЬКОВИЙ: Яка Лера?
ЖІНКА: Жена Вити. Вдова.
ВІЙСЬКОВИЙ: А ти?..
ЖІНКА: Я никто. Я просто сопровождала до места встречи с родственниками. Но если ты не против, я выйду здесь.
ВІЙСЬКОВИЙ: Я не знав...
ЖІНКА: Такие мужчины всегда женаты.
ВІЙСЬКОВИЙ. Ви були для мене такою парою... ідеальною. От сука...
ЖІНКА: Чего?
ВІЙСЬКОВИЙ: Він із собою в могилу чотирьох хлопців забрав. Усі знали, що це безнадійна операція. А він їх повів.
ЖІНКА: О покойниках либо хорошо, либо...
ВІЙСЬКОВИЙ: Сволота твій Вітя. Жінка, коханка... Тьху!
ЖІНКА: Эй, тебе еще с ним ехать.
ВІЙСЬКОВИЙ: По хуй. А вона знала?
ЖІНКА: Не знаю. Неважно. Он уже никогда не сможет развестись и жениться на мне.
Приходить смс-повідомлення. Жінка нервово здригається, однак не читає.
ЖІНКА: Четвертая сегодня. С угрозами уже.
ВІЙСЬКОВИЙ: Заблокуй.
ЖІНКА: Витю? Я не могу.
ВІЙСЬКОВИЙ: Це не Витя.
ЖІНКА: Все равно это какое-то продолжение его...
ВІЙСЬКОВИЙ: Ну, дивися... Мені вийти? Може, ти попрощатися хочеш?
ЖІНКА: Только с тобой. С ним я вчера прощалась.
Cидять мовчки.
ВІЙСЬКОВИЙ: Згадав. Мені снилося, що я тебе вкривав усю ніч…
ЖІНКА: Тебе не снилось, ты укрывал всю ночь... Спасибо.
Цілує військового в губи, залишаючи на них частину помади. Виходить. Клацає аварійка.
5
Прочиняються двері в темному приміщенні, хтось намацує вимикач, спалахує тьмяне світло. Підвальне приміщення, без вікон. Біля дверей двоє. Він — у військовому камуфляжі, вона — просто дівчина у джинсах і футболці.
ВІН: Сюда.
ВОНА: Как ты думаешь, что здесь было раньше?
ВІН: Я думаю, тут раньше был склад.
ВОНА: А что здесь хранилось?
ВІН: То же, что и сейчас. Оборудование... санаторное. Вот ванная, вот это шо за херь... для ингаляций, наверное... Хлорофилипп, блядь, вспомнил...
ВОНА: Так это санаторий?
ВІН (зі сміхом): Курорт, да.
ВОНА: А какая тут специализация?
ВІН: От чего лечат, в смысле?
ВОНА: Ну да... Есть же там для проблем с опорно-двигательным, есть для желудочно-кишечного тракта...
ВІН (смієтся): Тут опорно-двигательный лечат, точно... (Сміється.)