ВІН: Меньше не было.
Вона надягає на себе форму.
ВІН: Теряешь человеческий облик.
ВОНА: Я?
ВІН: Нет. Я. Насмотришься всего. Даже не смерти. Смерть может быть вообще легкой. Или неважной. Ну как бы мы привыкли, что смерть это пиздец. Потолок всего. Первого двухсотого нельзя забыть. А с десятого уже можно кольцо снять. Я не снимал. Но уже нет шока. Радуешься, что это не ты. А потом и этому не радуешься, потому что перестаешь чувствовать. Дно страшнее смерти. Заглянул на дно и думаешь: это дно... А нихуя. Под ним еще дно... Под ним еще... А под ним мертвый товарищ с выколотыми глазами... Вот кто выколол ему глаза? Ведь другой человек... А ты потом идешь тушенку жрать. Жрешь и думаешь: следующему пленному тоже выколю глаза. Живому. Ам. Понимаешь?
ВОНА: Да.
ВІН: Нихуя ты не понимаешь. И обратно нет пути.
ВОНА: Я знаю путь обратно.
ВІН: Что ты знаешь? Ты даже отсюда не смогла уйти. Дверь же открыта.
ВОНА: Я знаю.
ВІН: Так вали. Тут нет никого, кроме нас. Иди.
ВОНА: Я без тебя не пойду.
ВІН: Куда ты со мной пойдешь, припиждженная?
ВОНА: Не знаю... Туда...
ВІН: Я больной на всю голову. Вали давай, пока отпускаю.
ВОНА: Все травмы можно превратить в опыт.
ВІН: И что мне с ним делать, с этим ебучим опытом?
ВОНА: Не знаю... В книжках пишут, что все травмы можно превратить в опыт, что они могут помогать дальше жить...
ВІН: Ты гонишь. Этот опыт никому не помог еще. Он приближает конец света.
ВОНА: Тебе же сон сегодня мирный приснился. Значит, что-то осталось. Это как знак. Надежда.
ВІН: Да... Сон прикольный... Только я не весь тебе рассказал... Я начал мариновать шашлык, а там опарыши в мясе...
ВОНА: Ты это сейчас придумал.
Він регоче. Сидить на краю ванни.
ВІН: Иди, сядь рядом. Юля.
Вона сідає поряд. Він дивиться на неї.
ВІН: Как на лавочке.
ВОНА: Как на заборе. У лавочек широкое сиденье.
ВІН: Точно. Как на заборе.
Він обіймає її за плечі. Сидять так якийсь час.
ВІН: Надежда, говоришь?
ВОНА: Да.
ВІН: Дура. Целоваться будем?
ВОНА: Да.
Він цілує її. Із паузами. Гладить по плечі. Отак вони й сидять, цілуються, наче закохані на лавочці, а радше, на паркані в якомусь СМТ після кіносеансу під час першого побачення.
ВІН: Я даже за грудь тебя не буду трогать. Тебе хорошо?
ВОНА: Очень.
ВІН: Ты слышишь?
ВОНА: Что?
ВІН: Цикады.
ВОНА: Да.
ВІН: Охуеть.
ВОНА: Подожди секунду.
ВІН: Хорошо.
Вона підводиться. Іде, стає в нього за спиною.
ВОНА: Не смотри, ладно?
ВІН: Не смотрю.
Вона бере цеглину.
ВОНА: Я так боюсь тебя.
ВІН: Что?
І вона сильно б’є його ззаду по голові, кілька разів. Він падає у ванну. Вона плює на нього — слабко, по-дівочому.
Потім стає обома ногами на ванну й мочиться на нього згори.
Потім якийсь час сидить і плаче.
Потім бере його рушницю й виходить із підвалу.
6
Заплакана дівчина стукає у хвіртку будинку край дороги. До хвіртки підходить жінка.
ДІВЧИНА: Добрий вечір..
ДРУЖИНА ВАСІ: Шо вам треба? Ми з траси не відчиняєм, ясно? Вас зґвалтували? Можу визвать міліцію.
ДІВЧИНА: Не треба. Я... Я збила вашу курку.
ДРУЖИНА ВАСІ: І шо?
ДІВЧИНА: Вона... вмирає.
ДРУЖИНА ВАСІ: Шо ви від нас хочете?
Дівчина схлипує.
ДРУЖИНА ВАСІ: Вася, йди сюди! Ось жіночка каже, шо збила нашу курку і плаче.
Підходить Вася. Дивиться на дівчину підозріливо.
ВАСЯ: Шо вам нада?
ДІВЧИНА: Я їхала, а вона під колеса кинулася.
ВАСЯ: Ага, розкажіть. Прямо курка-самогубка. Це ви швидко їхали і під колеса не дивились.
ДІВЧИНА: Просто темно вже. І вона різко побігла.
ВАСЯ: Шо ви тепер від нас хочете? Збила курку і прийшла тут. Подякувати вам чи шо?
ДІВЧИНА: Я розумію, що курку не повернеш... Давайте хоча б заплачу за неї.
ВАСЯ: Ні, ну цирк.
ДРУЖИНА ВАСІ: Це яку курку?
Жінка відчиняє хвіртку, виходить. Повертається з мертвою куркою в руці.
ДРУЖИНА ВАСІ: Це ж несушка наша.
ДІВЧИНА. Пробачте мені! Я в такому шоці... У мене вдома папуга... Ой! Дивіться! Вона ворушиться! Вона жива?! Давайте до ветеринара... Тільки в коробку якусь, щоби чохли на закровити...
Вася переглядається з дружиною. Іде й повертається без коробки, зате із сокирою. Кладе майже мертву курку на доріжку, викладену цементом, і відрубує їй голову. Дівчина кричить.