ВАСЯ. Шоб не мучилась.
ДІВЧИНА. Ви що... А якщо... її можна було врятувати?!
ВАСЯ. Ага. Потім накласти гіпс, купити коляску, возити в санаторій...
У дівчини стрес, вона ніколи не бачила, як убивають. Гірко плаче.
ДІВЧИНА: Так... так... Я все розумію.. Просто.. Скільки з мене?
ДРУЖИНА ВАСІ. Я не знаю, Вася. Але це наша несушка.
ВАСЯ. Сто гривень — і їдь уже.
ДРУЖИНА ВАСІ: Вася!
ВАСЯ: Я не знаю. Ну а скільки? Я так курей ще ніколи не продавав.
ДРУЖИНА ВАСІ (твердо): Двісті гривень.
ДІВЧИНА. Добре. Зараз.
Вася і дружина Васі дивляться, як дівчина розстібає красиву сумку, виймає звідти красивий шкіряний гаманець, розстібає його. Він порожній. Тільки різнокольорові карти стирчать із кишеньок.
ДІВЧИНА: Боже... У мене ж нема гривень. Я ж меду купила. Тільки картка.
ДРУЖИНА ВАСІ: Васю, ми картки приймаємо? Ні, ми карток не приймаємо.
ДІВЧИНА: Я... Як соромно... Тут є банкомат?
ВАСЯ: Сміється з нас.
ДІВЧИНА: Чуєте, я завтра завезу.
ВАСЯ: Ну, ясно.
ДРУЖИНА ВАСІ: Завтра вона завезе. Найшла дурних. Ідіть уже, жіночка. Нехай на вашій совісті.
ДІВЧИНА: Та ну, що ви... Та я зараз поїду, зніму гроші й повернуся. Двісті гривень.
Дівчина стукає у хвіртку. Виходить дружина Васі.
ДРУЖИНА ВАСІ: Ну треба ж, повернулась.
ДІВЧИНА: Ну звісно, я ж обіцяла.
ДРУЖИНА ВАСІ (пропускаючи її): Зараз всі обіцяють і ніхто не виконує. Починаючи з президента і закінчуючи всіма решта.
ВАСЯ. Хто там?
ДРУЖИНА ВАСІ. Це вона:
ДІВЧИНА. Це я. Ось.
Виймає двісті гривен. Вася і дружина Васі дивляться на неї.
ДРУЖИНА ВАСІ: Я її вже обскубла. Думала, хоч на борщ піде. Та ви її так переїхали, шо собакам прийшлось віддать.
ДІВЧИНА: Який жах.
ДРУЖИНА ВАСІ: Бідним завжди не щастить.
Дружина Васі не бере гроші в дівчини.
ДРУЖИНА ВАСІ: Вона по тридцять яєць в місяць несла. Така курка золота була. Десяток яєць тридцять гривень стоїть. Це, щитай, сто гривень на місяць ми загубили. А якщо за год пощитать? Це тисяча двісті гривень, он як. Вона ще могла два роки нестись. Це вже дві чотириста.
ДІВЧИНА: Ой... У мене стільки... немає.
ДРУЖИНА ВАСІ: Здається, проста курка... Але ж на вєс золота.
ДІВЧИНА: Ось, у мене тисяча гривень. Я, звісно, не знала, що курка стільки...
ДРУЖИНА ВАСІ: А ще я з нею балакала. З іншими не балакала, а з нею так. То не проста курка була.
Дружина Васі не бере тисячу гривень у дівчини.
ДРУЖИНА ВАСІ: От якби твого папугу переїхали.
ДІВЧИНА: У мене й на картці стільки немає. Я останні зняла.
ДРУЖИНА ВАСІ: Вася!
Виходить Вася.
ДРУЖИНА ВАСІ: В неї тільки тисяча гривень.
ВАСЯ: Тю. Несерйозно. А ми зараз поліцію викличемо, вас оштрафують і права відберуть. Або в погребі закриємо, поки родичі з грошима не приїдуть.
ДІВЧИНА: Ви це серйозно?
ВАСЯ: Вобше-то ти вбила нашу курку.
ДІВЧИНА: Давайте я вам свій браслет віддам...
Дружина Васі бере руку дівчини і роздивляється браслет.
ДРУЖИНА ВАСІ: Що це?
ДІВЧИНА: Срібло.
ДРУЖИНА ВАСІ: Воно нічого не коштує.
ДІВЧИНА: Взагалі-то коштує.
ВАСЯ: Скільки?
ДІВЧИНА: Не знаю... Мені подарували.
ВАСЯ: А шо це в тебе на шиї?
ДІВЧИНА: Це нічого не коштує, але дороге як пам’ять.
ДРУЖИНА ВАСІ: Це ж золото.
ДІВЧИНА: Це не золото.
ДРУЖИНА ВАСІ: Я в золоті разбираюсь. Знімай краще.
ДІВЧИНА: Але... Мені коханий чоловік подарував...
ВАСЯ (з погрозою): Ми теж любили нашу курку, твою мать.
Дівчина знімає ланцюжок. Віддає: ланцюжок із кулоном, браслет, тисячу гривень. Дружина Васі бере все це і кладе до кишені фартуха. Оцінювально дивляться на дівчину. Не відпускають.
ДІВЧИНА: Я завтра приїду з грошима і викуплю назад свої речі. Добре?
Вони мовчать. Дивляться.
ДІВЧИНА: Я поїду?..
ВАСЯ: Куди?
ДІВЧИНА: Додому.
Вони не відповідають. Вася бере в неї сумку. Вони з дружиною розстібають сумку. Роздивляються вміст. Дівчина налякана.
ВАСЯ: Дивись.
Дружина Васі розстібає косметичку й виймає звідти красиву пудру, нюхає дорогі парфуми.
ДІВЧИНА: Ви можете взяти це собі.
ДРУЖИНА ВАСІ: Звичайно, можемо. Спасибі.
Кладе собі до кишені фартуха; Вася виймає із сумочки ключі від машини.
ВАСЯ: А шо у вас в машині?
ДІВЧИНА: У машині?.. Тільки мед. Я мед купила. Хочете меду?
ДРУЖИНА ВАСІ: Ні, спасибі. В нас є мед.