Друга показує, як Третя прикривалася ручками. Сміються разом із Першою.
ТРЕТЯ: Та в жопу вашу подписку. Я вас не просила.
Перша перестає сміятися.
ДРУГА (примирливо): Хочете жевачку, девки? Есть одна пополам.
ПЕРША: Ах ты ж тварь неблагодарная!
Перша зіштовхує Третю з лавки, та падає в брудний сніг. Мовчки підводиться, обтрушується. Cідає на своє місце з краю.
ДРУГА: Боже, девки, не ругайтесь. Я так рада, шо домой вернулась. Я в эвакуации этой думала, с ума сойду. Вроде море, а капец, как тяжко. Потом вернулась, иду такая по городу и слышу: стреляют... И мне так хорошо стало — я дома! И в тот же день с Бизоном познакомилась.
Із темряви чути посвист. Друга пожвавлюється.
ДРУГА: Я пошла, девки, я пошла.
Цілує подружок і йде в темряву. Вони якийсь час мовчки сидять, насуплені. Перша сердито зиркає на Третю, та cердито зиркає на Першу. Мовчать якийсь час, тільки плюються лузгою.
ПЕРША: Не зря они ей бойкот устроили. Он же у нее не первый, Бизон. Она же не по любви.
ТРЕТЯ: А ты типа по любви?
ПЕРША: Конечно. У нас как в сказке про Джульетту: все против нас, а мы против всех. Адам у меня первый. А у тебя?
Третя мовчить.
ПЕРША: Ты хоть с ним целовалась? Ну давай, колись.
Третя мовчить.
ПЕРША: Та ты с ним даже не целовалась.
Третя мовчить.
ПЕРША: Если хочешь целкой остаться — можно в рот или в попу. Но в попу больно.
Третя мовчить.
ПЕРША: Ты глухонемая?
ТРЕТЯ: Нет. Просто не хочу про такое разговаривать.
ПЕРША: Мы же подруги. Надо про все разговаривать. Иначе как ты узнаешь правду?
ТРЕТЯ: Спрошу.
ПЕРША: Хочешь знать, что про твоего Марса Адам рассказывал?
ТРЕТЯ: Не хочу.
ПЕРША: Тебе надо это знать.
ТРЕТЯ: Когда будет надо, я спрошу.
ПЕРША: Ты чего такая агрессивная? Останешься одна.
Із темряви лунає посвист, зовсім не такий, як перший.
ТРЕТЯ: Иди.
ПЕРША: Адам... Я пошла. Я тебе потом все равно расскажу.
Цілуються. Перша повільно й неохоче йде в темряву.
Третя далі сидить на лавочці. Уже й насіння не лузає. Час до часу із темряви лунають посвисти, проте це чужі, не його. Інші дівчата йдуть на ті сигнали.
Підходить жінка похилого віку з утомленим обличчям, сивим неприбраним волоссям, із пакетом. Тихенько сідає поряд. Дівчинка, побачивши жінку, смурніє й відсувається від неї на інший кінець лавки. Дівчинка знову злобливо лузає насіння і спльовує попід ноги.
Отак і сидять якийсь час.
ЖІНКА: Дай семечек.
Дівчина мовчки лузає насіння, потім усе ж таки простягає в жмені жінці. Сидять, лузають.
Під’їжджає військова машина. Зупиняється. Звідти виходить жінка-медик із наступної новели. Заходить у ларьок.
ЖІНКА: Ну что? Поздно уже, пошли домой.
ТРЕТЯ: А шо дома?
ЖІНКА: Телек посмотрим. Сейчас «Давай поженимся» будет.
ТРЕТЯ: Не хочу.
ЖІНКА: Почему, ты уже три выпуска пропустила...
ТРЕТЯ: Я не хочу смотреть русское телевидение.
ЖІНКА: Посмотрим другое.
ТРЕТЯ: У нас нет другого.
ЖІНКА: На диске поставишь.
ТРЕТЯ: Не хочу. Иди сама смотри.
ЖІНКА: Я никуда не пойду. Я твоей маме обещала, что тебя доведу...
ТРЕТЯ: До чего ты меня доведешь?
ЖІНКА: До пока не вырастешь.
ТРЕТЯ: Ты меня до дурки доведешь. Иди домой.
Жінка вперто сидить.
ЖІНКА: Я у тебя одна.
ТРЕТЯ: Я знаю.
ЖІНКА: Ты никому не нужна, кроме меня.
ТРЕТЯ: Это ты никому не нужна.
ЖІНКА: И я... Дай семок еще.
Дівчина віддає. Жінка бере, але не лузає.
ЖІНКА: И ему ты не нужна.
ТРЕТЯ: Угу.
ЖІНКА: Раньше тут не было этого ларька. Раньше тут просто лавочка стояла. И мы сидели с подружками. Наши хлопцы с работы шли, а мы их тут ждали. Наши орлы из шахт возвращались. Теперь все поменялось. Он над тобой поиздевается и уедет.
ТРЕТЯ: Ба, иди домой. Я домой не пойду сейчас.
ЖІНКА: Тебе завтра в школу.
ТРЕТЯ: У нас первый физ-ра. Пойду на второй.
ЖІНКА: Ты сколько тут сидишь уже. Он не придет.
ТРЕТЯ: Конечно, не придет, если ты тут, страшная, сидеть будешь.
ЖІНКА: Он меня боится?
ТРЕТЯ: Он ничего не боится.
ЖІНКА: Потому что он фашист.
Жінка з ненавистю дивиться на водія-військового, який чекає на жінку-медика з ларка. Військовому неприємний її погляд, він відвертається.
ТРЕТЯ: Он не фашист.
ЖІНКА: Они нас на котлеты перекрутят, когда отступать будут.