Із бліндажа виходить командир блокпоста, сердитий, пом’ятий. Він набагато нижчий на зріст від солдата.
СОЛДАТ: Ось.
Показує паспорт Галі. Командир дивиться, заглядає в машину.
КОМАНДИР: А де Галина Сергіївна?
ДИРЕКТОР: Она на работе. У нее сегодня вторая смена в больнице.
СОЛДАТ: Він паспорт переплутав. Так каже.
КОМАНДИР. Вийдіть із машини.
Водій виходить із машини. У нього невпевнений вигляд. Командир принюхується.
КОМАНДИР: Та він же бухий.
ДИРЕКТОР: Я свой... Я из Попасной, ребята... Что мне будет?
КОМАНДИР: Як ти думаєш? Бухий, без документів перетинаєш блокпост на території АТО. Шо тобі буде?
ДИРЕКТОР: Мы отмечали с вашими ребятами... Наша школа победила на соревнованиях, и военные нас поздравляли...
КОМАНДИР: Яка, на хуй, школа?
ДИРЕКТОР: Третья. Вон, за той девятиэтажкой...
КОМАНДИР: Руками не розмахуй.
СОЛДАТ: Руки за спину, обличчям на капот.
Солдат вкладає водія на багажник.
КОМАНДИР: Відкривай багажник.
Водій лежить обличчям на багажнику.
ДИРЕКТОР: Ложиться или открывать? Елки-палки.
СОЛДАТ: Відкривай.
Водій встає, відчиняє багажник. Солдат оглядає багажник.
ДИРЕКТОР: Я директор школы номер три. Меня тут все знают, спросите у любого местного.
КОМАНДИР: Розумієш, директор, люди придумали таку фігню — паспорт називається. Видають у шістнадцять років усім людям, шоб не треба було у всіх спрашивать хто ти такий. І в умовах військового часу нормальна людина висраться не вийде без такого документа, не те що по регіону роз’їжжать. Як ти виїхав звідти без паспорта? Ти через цей блокпост їхав?
ДИРЕКТОР: Туда?
КОМАНДИР: Недочуваєш?
ДИРЕКТОР (згадує): Туда я проехал со своим паспортом.
СОЛДАТ: Який ви на холодильнику вдома забули?
ДИРЕКТОР: Еб твою мать... Значит, я оба взял, и жены, и свой... Может, где-то в машине? Я сейчас... Может, выпал под ногами...
КОМАНДИР: Це називається противорєчіві показанія.
Солдат, який вивчав вміст багажника, неголосно присвистує.
СОЛДАТ: Ох, ні хуя собі...
Командир заглядає в багажник, теж дивується. Собаки теж починають хвилюватися, стають біля діжок.
СОЛДАТ (кричить): Руки за спину, обличчям на капот!
Допомагає водієві впасти обличчям на капот. Командир дістає з багажника автомат Калашникова.
ДИРЕКТОР: Ребята, вы, конечно, не поверите и будете смеяться... Но он ненастоящий!
КОМАНДИР: Шо?
ДИРЕКТОР: Это макет... Это детям подарили.
КОМАНДИР: Яким дітям?!
ДИРЕКТОР: В школу, моим детям, старшеклассникам.
Солдат вивчає автомат.
КОМАНДИР (Солдатові): Макет?
СОЛДАТ: Та який макет. Калаш.
ДИРЕКТОР: Военные из вашего подразделения подарили сегодня после соревнований... Детям.
КОМАНДИР: Тебе послухать, так наша армія дітей озброює.
ДИРЕКТОР: Для уроков военной подготовки, макет, для тренировок. Позвоните майору Костенко.
КОМАНДИР: Нема в нас в підрозділі такого майора.
ДИРЕКТОР: Ну как нет? Вы ж Нацгвардия?
КОМАНДИР: Ми батальйон Криницького.
ДИРЕКТОР: И вы не знаете майора Костенко? Лысый такой... Без пальца.
КОМАНДИР: Помовч поки шо.
СОЛДАТ: Шо будем робить?
КОМАНДИР: У штаб дзвоню. А директора в землянку. Посидиш, директор, з нашими крисами, протверезієш умить. А СБУ приїде — розбереться.
ДИРЕКТОР: Ребята, у меня с утра уроки! Дайте я хоть жене позвоню.
КОМАНДИР (у рацію): Ліберал, прийом. Це Анкєр. Та... Чотирьохсотого затримали. За кермом, без документів, із калашом у багажніку. Каже, шо директор школи. Путається в показаніях... Да. Плюс.
ДИРЕКТОР (кричить у відчаї у слухавку): Вы не знаете майора Костенко?! Блядь, за кого вы тут воюете?!
КОМАНДИР (вимкнувши зв’язок): Шо?
ДИРЕКТОР (умить злякавшись): Лысый такой, без пальца.
КОМАНДИР: Хто без пальця?
ДИРЕКТОР (знічено): Ніхто.
КОМАНДИР: За кого ми тут воюєм?
ДИРЕКТОР: Ладно, пацаны... Ведите в землянку. Делайте что хотите. Я виноват. Только дайте жене позвонить.
КОМАНДИР: Я особисто воюю за те, шоб моя дочка не прокинулась одного разу серед війни, як ваші діти. І шоб по подвалам не ховалась, блядь. Хоч я вже не воюю тут, я стінкою служу між домом і Мордором. Але стінкою я тут буду до останнього, ви мене не проб’єте. І ще стою тут за те, шоби бухий директор школи не возив калаші в багажнику... Шоб узагалі таких директорів до дітей на пушечний постріл не підпускали. Невідомо, чого ти їх там вчиш, яку родіну любить. З яким би прапором ти зара їздив.