Выбрать главу

— Ха-ха, — сміявся містер Бенедікт над черговим жартом, насправді прагнучи закричати у своїй жалюгідній люті.

— А, от і ви, мабуть, геть закоцюблий, — поцікавився містер Роджерс цього ранку.

— Закоцюблий, — відповів містер Бенедікт. — Ха-ха!

Вийшовши з аптеки, містер Бенедікт зустрівся з містером Стайвзентом, підрядником. Містер Стайвзент поглянув на годинник — оцінити, скільки часу він може витратити на Бенедікта, перш ніж вигадати якусь зустріч.

— О, привіт, Бенедікте, — вигукнув Стайвзент. — Як там ваш бізнес? Закладаюся, що ви чіпляєтеся за нього зубами і нігтями? Справи йдуть? Я кажу, що зубами та нігтями…

— Так, так, — нерозбірливо хихикнув містер Бенедікт. — А як ваш бізнес, містере Стайвзент?

— Послухай, Бенні, старий, а чому у тебе такі холодні руки? У тебе такий крижаний потиск. Ти щойно бальзамував фригідну жінку! Гей, це непогано. Ти чув, що я сказав? — прогуркотів містер Стайвзент, ляснувши його по спині.

— Добре, добре! — сказав містер Бенедікт, силувано шкірячись. — Гарного дня.

І так без кінця… Містер Бенедікт, котрого штовхали від одного знайомого до іншого, видавався таким собі озерцем, куди жбурляли всяке сміття. Починалось усе з невеликих камінчиків-плесканців, а потім, оскільки містер Бенедікт не вкривався брижами і не протестував, вони жбурляли камінь, цеглу, брили. Але містер Бенедікт не відав про дно: жодного сплеску, жодних кіл на воді. Озеро не відповідало.

Наприкінці дня він ставав усе безпораднішим і лютішим, але продовжував іти від будинку до будинку задля ще декількох коротких зустрічей і розмов, ненавидячи себе зі справжнісіньким мазохістським задоволенням. Але найбільше його змушувала продовжувати свій шлях думка про прийдешні нічні втіхи. Тож він знову і знову завдавав собі страждань через цих тупих, пихатих задирак, кланявся їм, бережно тримаючи їхні руки перед собою, наче печеньки, і не просячи нічого, крім глузувань.

— А ось і ти, сікачу, — сказав містер Флінґер з гастрономічного магазину. — Як там твоя солонина і маринований мозок?

Все це створювало крещендо[8] меншовартості. Після фінального удару литавр і нестерпного самоприниження містер Бенедікт, з шаленством глянувши на циферблат наручного годинника, повернувся і побіг назад через місто. Він досяг своєї вершини, тепер він був готовий, готовий працювати, готовий робити те, що має бути зробленим, і насолоджуватися собою. Огидна частина дня закінчилася, а хороша частина саме мала розпочатися!

Він енергійно вибіг по сходах трупарки.

Кімната чекала на нього, наче сніг, що саме випав. Там були білі пагорби і тьмяні обриси чогось, що покоїлось у сутінках під простирадлами.

Двері різко відчинилися.

Містер Бенедікт, обрамлений потоком світла, постав на порозі: голова відкинута назад, одна рука піднята у театральному привітанні, інша — із неприродною твердістю спиралася на дверну ручку.

Господар ляльок повернувся додому.

Довгу хвилину він стояв у самому центрі свого театру. В його голові, вочевидь, гриміли овації. Він не рухався, однак схилив голову з ницою вдячністю до цієї люб’язної, аплодуючої аудиторії.

Він обережно зняв і повісив піджак, одягнув свіжий білий халат, з професійною чіткістю застебнув манжети, а потім вимив руки, водночас поглядаючи на своїх найкращих друзів.

Тиждень виявився непоганий: родинних реліквій під простирадлами покоїлося достатньо, і, стоячи перед ними, містер Бенедікт відчував, як він росте, височіє і возвеличується над ними.

— Наче Аліса! — здивовано вигукнув він самому собі. — Вище і вище. Дивніше і дивніше! — Він здіймав руки вперед і вгору.

Йому ніколи не вдавалося подолати власну полохливість, аж поки він не опинявся у кімнаті з мерцями. Його охоплювало щастя і водночас збентеження від усвідомлення того, що тут він — повелитель народів, що він може робити з людьми все, що лише заманеться, а вони неодмінно мусять бути ввічливими і співпрацювати з ним. Вони не можуть утекти. І зараз, як і в інші дні, він почувався вільним і сповненим сил, він ріс і ріс, наче Аліса.

— О, так високо, так високо, аж так високо… допоки моя голова… не вдариться… об стелю.

Він пройшовся поміж накритими простирадлами столами. Почувався так, наче повертався з кіносеансу пізно вночі: дуже сильний, дуже бадьорий, дуже впевнений у собі. Він знав, що всі поглядають на нього після кіно — такого симпатичного, вихованого і сміливого, достоту схожого на кіногероя… а який дзвінкий і вабливий у нього голос! а як артистично він здіймає ліву брову! а як вправно постукує своєю тростиною! Іноді цей викликаний фільмом гіпноз тривав упродовж усього шляху додому й уривався разом зі сном. У житті настільки дивовижно і чудово він почувався лише у кіно і тут — у своєму приватному маленькому театрі холоду.

вернуться

8

Крещендо — музичний термін, що означає поступове збільшення сили звуку.