Шепіт.
Він сподівався, що сусіди не почули його божевільний крик.
Тихий шепіт.
А тепер щодо безголосся. Найкращим мовчанням є те, що закладається в кожну крихту буття самої людини, де немає ані кришталевого дзенькоту, ані електрично-комашиного дзижчання. Людський мозок може дати раду кожному звукові, кожній сирені, аж доки не сягне такої тиші, коли зможе чути, як рухаються клітини всередині власної руки.
Шепіт.
Він похитав головою. Нема жодного шепоту. Його просто не може бути в його будинку. Піт стікав тілом, і його почали бити дрібні, ледь помітні корчі. Щелепа відвисла, а очі гарячково оберталися в очницях.
Шепіт. Тихий відгомін голосів.
— Кажу вам, я одружуюся, — слабко, розгублено пробелькотів він.
— Ти брешеш, — відповів шепіт.
Його голова схилилася, як у повішеного — підборіддя торкалося грудей.
— Її звати Еліс Джейн Беллард, — проказав він м’якими вологими губами ці безформні слова. Одна з його повік сіпалася вгору-вниз, ніби підморгувала якомусь невидимому гостю. — Ви не можете заборонити мені кохати її… я кохаю її…
Шепіт.
Він ступив крок наосліп.
Штани захиталися, коли він підійшов до вентиляційних ґрат на підлозі. Струмінь теплого повітря піднявся ногами. Шепіт.
Груба.
Він уже спускався вниз, коли почув, як хтось стукає в двері. Він притулився до них.
— Хто там?
— Містере Ґреппін?
Ґреппін затамував подих.
— Так?
— Дозвольте нам, будь ласка, увійти.
— Гаразд, хто там?
— Поліція, — пролунав знадвору чоловічий голос.
— Чого вам треба? Я саме збираюся вечеряти!
— Просто поговорити з вами. Телефонували сусіди. Казали, що вже два тижні не бачать ваших дядька з тіткою. І нещодавно чули галас…
— Запевняю вас, що все гаразд, — він видавив із себе сміх.
— Ну тоді, — вів далі голос знадвору, — якщо ви відчините двері, ми можемо ґречно поговорити.
— Даруйте, — відказав на те Ґреппін. — Я втомлений і голодний, приходьте завтра. Я поговорю з вами, якщо захочете.
— Я змушений наполягати, містере Ґреппін.
Вони почали бити чимось об двері.
Ґреппін автоматично повернувся і сухо, не промовивши ані слова, пройшов коридором повз старий годинник і опинився в їдальні. Він вмостився, не дивлячись ні на кого конкретно, а тоді заговорив: спершу повільно, а тоді — все швидше.
— Біля дверей якісь паразити. Ви ж поговорите з ними, тітко Роуз? Ви ж скажете їм, щоби забиралися геть, бо ми вечеряємо? Всі решта матимуть задоволений вигляд і їстимуть, тому вони підуть собі, якщо таки наважаться увійти. Тітко Роуз, ви ж поговорите з ними, правда? Якщо таке коїться, я маю дещо сказати вам. — Кілька гарячих сльозинок впали без причини. Він дивився, як вони зволожують білу скатертину, розповзаються нею, а тоді зникають. — Я не знаю нікого на ймення Еліс Джейн Беллард. І ніколи не знав нікого на ймення Еліс Джейн Беллард. Це все було… було… не знаю. Я сказав, що кохаю її і хочу одружитися, щоби якось змусити вас усміхнутися. Так, я сказав це, бо хотів, щоби ви усміхнулися, і це єдина причина. Я ніколи не збирався заводити дружину, і всі ці роки знав, що у мене її не буде. Чи не будете ви ласкаві передати картоплю, тітко Роуз?
Вхідні двері затріщали та впали. Важкий приглушений поспіх виповнив коридор. Чоловіки увірвалися в їдальню.
Вагання.
Поліційний інспектор поспіхом зняв капелюха.
— О, дуже перепрошую, — вибачився він. — Я зовсім не мав наміру переривати вашу вечерю, я…
Офіцери раптово спинилися — їхні кроки зворушили кімнату. Від них тіла тітки Роуз та дядька Діміті впали прямо на килим і лишилися там лежати. Їхні горла було розрізано півмісяцем від вуха до вуха, тому здавалося, що вони, як і діти за столом, сяяли жахливою подобою усмішки нижче підборідь: страшної, рваної усмішки, яка радо привітала новоприбулих і про все їм розповіла…
Охоплений полум'ям
Старенький форд тарабанив запилюженою дорогою і здіймав такі султани жовтої куряви, що вона ще годину не влягалася назад, у ту особливу дрімоту, що вражає цілий світ у середині липня. Попереду чекало озеро, холодно-блакитний сапфір, оточений ще одним, розтоплено-зеленим озером трави, але до нього було ще далеко, тож Нева і Дуґ гнали вперед свою повну розжарених гвинтів стару колимагу. На задньому сидінні у термосі хлюпав лимонад, а в Дуґа на колінах починали бродити сендвічі з шинкою. Обидвоє, хлопець і його тітка, вдихали гаряче повітря, а видихали ще гарячіше.