Навіть саме формування ставили в заслугу п. Павлові Макаренкові, що був колись комісаром у полку Болбочана, ще в 5 російському корпусові, який і тепер терся при Запоріжцях.
Чоловік він був незлий, але, як потім виявилося, був не тим, за кого себе видавав.
При вступі до Київа Запоріжський загін нараховував коло 5.000 людей. В той час ніяких інших українських регулярних частин, як не числити дивізії синьожупанців, не було. Тому Запоріжці складали кадр будучої армії.
Необхідно було утворити відділи армії, ввійти в підлеглість Міністерству Війни і виробити відповідні штати.
На скликаній нараді командирів усіх окремих частин загону вирішено переформуватися в 1-ший Запоріжський корпус, про що й подано прохання до Міністерства. Фактично, кадр старшин і підстаршин був, бо 80 % Запоріжців складалися з бувших офіцерів російської армії.
Військове Міністерство згодилося переформувати загін в окрему Запоріжську дивізію і включило в її склад гайдамаків.
Затверджено штати окремої Запоріжської дивізії. В склад дивізії входили: 1-ший запоріжський імени гетьмана Дорошенка піший полк, командант полковник[3] Загродський; 2-гий запоріжський піший полк, команд, полковник Болбочан; 3-тий гайдамацький піший полк, команд, полковник Сікевич, старий полковник російської армії, який отримав призначення на місце Петлюри. Богданівський полк, як реакційний, не був виділений в окрему військову одиницю. Крім того, в склад дивізії входили: гарматний запоріжський полк — команд, полк. Парфенєв; кінний ім. Костя Гордієнка полк — команд, полк. Петрів; інженерний полк — команд, полк. Козьма; панцирний дивізіон — команд, сотник Болдирів.
Дивізія підлягала Міністерству і, як окрема мала права корпусу. Проханню призначити командантом дивізії ґен. Прісовського Уряд одмовив, мотивуючи, це тим, що ґен. Прісовський виконує обовязки ґуб. команданта Київщини, а на його місце призначив штабс-капітана Шинкаря з метою, як висловився один зі старшин В. Міністерства, вигнати всіх "реакційних і контрреволюційних духів". Але Шинкареві передали, що коли він зявиться в дивізії, то буде розстріляний. Уряд, довідавшись про настрій Запоріжців, запропонував підполковника Капкана, а потім Петлюру.
Бачучи, що нічого не вийде, Болбочан, за згодою решти командантів частин, звернувся до ґен. Прісовського, щоб він допоміг у призначенню командантом дивізії бувшого інспектора артилерії Запоріжського загону полковника Натієва.
Він був по національносте Грузином, громадянству цілком невідомий, тому Уряд дуже скоро погодився призначити його командантом дивізії, бо боятись його популярности на перші часи не приходилось, а призначення не-Українця командантом одинокої на Україні дивізії надавало вигляд на перший погляд інтернаціональний.
Але кращого призначення не могло й бути.
Натієв був гідним старшиною. Кристалево чесний, бездоганної хоробросте, він швидко став улюбленим командиром. Співчуваючи українському національному рухові, він, як син поневоленої нації, служив своїй новій батьківщині не за страх, а за совість. Одночасно з призначенням Натієва, Болбочан був призначений його помішником з виконанням обовязків командира 2-го Запоріжського полку (так переіменовано його курінь).
В перших днях березня окрема Запоріжська дивізія, без Гайдамацького полку, який залишився при Уряді, вирушила з Київа, маючи завданням очистити від ворога Полтаву й Харків.
Всі піші, кінні й гарматні частини йшли під керуванням полк. Болбочана. Технічні, допомогові й інтендантські частини йшли з заду з отаманом [4] Натієвим. Перший кермував боєвими операціями, другий налагоджуванням адміністративного апарату на місцях і підтримуванням контакту з урядом і німецьким командуванням. Постачанням завідував сотник Ткач.
Відїзджаючи, запоріжці прощались з Київом, до якого вже не судилось їм більш вернутися.
Погляд німців на українське військо
І так, українське військо було кинуте в головному напрямку Полтава-Харків.
Українська армія безпосередньо підлягала Військовому Міністерству, а з німецькою армією входила лише в контакт.
Ці нові і перші наші союзники легковажили значіння української армії і тільки пізніше, в міру розвою боєвих подій, почали її поважати.
Характерним прикладом цього може служити доклад начальникові оперативного відділу Німецького східного фронту про становище на Українці в березні місяці 1918 р.[5] Цей доклад дуже цікавий і я тут подаю деякі уривки з нього.