Взагалі наступні операції союзних армій на Україні особливо затримувалися звірськими прийомами більшовиків, які всіма силами старалися псувати не тільки залізниці, але її усі стації, особливож вузлові. Коштовні мости псували вони також, не дивлячись на міліонові втрати, які робили краєві.
Розглядаючись у вище згаданих подіях, можемо сказати, що звільнення України від більшовицьких банд ішло досить скорим темпом.
Причина цього була в правильному оцінюванні німецько-українським командуванням тієї мети, до якої воно йшло, а саме: наступання робилося широким фронтом по головних залізничих лініях, які ведуть в глибину краю, з наміром не дати ворогові можливості ані втекти з операційного поля, ані зробити денебудь більший центр для затримання наступу.
Рух союзних армій по рівнобіжних шляхах плутав усякі здогади більшовицьких начальників, льокалізував їхні операції і разом з тим зміцнював загальний фронт наступаючого війська.
Вороже військо кидалося то сюди, то туди, не маючи змоги розгадати намірів наступаючого. Не могли також більшовики доцільно скористуватися і силами, котрі підтягали з інших районів, бо не знали, де вирішиться їхня доля.
Друга причина такого швидкого звільнення областей України — це відносні боєві і моральні здібності двох воюючих сторін. Більшовицька армія, не маючи справжнього командного складу, виявляла з себе розбійничі, розпутні банди, які цілком природно не могли протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам германських військ, ні молодій патріотично настроєній українській армії.
На Полтаву
В цей час авангардні частини, які перєслідували ворога і просунулись до р. Хорола, де більшовики зірвали міст, доносили, що головні сили ворога відступили на ст. Єреськи, займаючи арієрґардом по Хоролу м. Миргород.
Дальший настрій через те, що міст через Хорол був зірваний і ешелони з бронепотягами мусіли залишитись, провадився пішим пересуванням без обозів, бо коней було за мало, а самоходи не могли їздити по розмоклій землі.
Для підтримки і захисту переправляючихся частин Запоріжців через р. Хорол, вжито в останнє бронепотягів.
Під захистом їхнього вогню, 2-гий запоріжський полк перейшов річку, збив більшовиків з позицій на Хорол і й розпочав наступ на Миргород, який після невеликого бою зайняв 23 березня.
Ворог відступив, а за ним, не даючи йому можливосте одпочити і закріпитися, йшли слідом Запоріжці.
Місцевість через весну й дощі була болотниста, тому Запоріжці посувалися вздовж залізничного полотна, без гармат, а щоб не дати ворогові часу вжити артилерії, приходилось наступати ввесь час без перестанку.
Ранком 24 березня запоріжський полк, що був тоді на р. Псьолі, несподівано наскочив на ворога, більшість котрого, не вспівши переправитись через річку, попала в полон.
Під захистом передросвітного туману і користуючись панікою, яка повстала на другому березі Псьола, 2-гий запоріжський полк під особистим керуванням полковника Болбочана, перейшов р. Псьол і майже без втрат зайняв ст. Єреськи. Ворог відступив на ст. Сагайдак. Переслідувати ворога полковник Болбочан не мав змоги, бо Запоріжці просто падали від утоми і треба було відпочити.
Два дні і дві ночі люди без перестанку і спочинку провадили наступ. Промоклі наскрізь від дощу і голодні, вони не могли дальше йти. Головна резерва в той час була в Миргороді, а Богданівці в Сорочинцях і не могли наспіти для зміни.
На стації Єреськи залишилась охорона, а решта Запоріжців перейшла в село на відпочинок. Люди поснули відразу, як забиті.
Просуватися дальше без гармат було неможливо і тому вирішили чекати аж наспіють гармати, які йшли боком під прикриттям кінноти і мали зєднатись з головними силами в Єреськах. Вночі під покриттям бронепотягів, до стадії Єреськи підійшли ешелони більшовиків і вигрузивши піхоту, негайно повели наступ на стадію.
Перебивши охорону і забравши в полон душ 10 старшин і козаків, не бажаючих відступати, ворог далі збив сторожеву заставу і став посуватися на село, де були розташовані головні сили зі штабом. І треба було залізної енергії Болбочана, щоби підняти на ноги перетомлених, заспаних Запоріжців та зорганізувати їх до протинаступу.
Ворог підійшов так близько, що Запоріжці мусіли без стрілу йти одразу на багнети. Як роздрочені оси кинулись Запоріжці в бій і при допомозі наспівших кулеметів завернули й пігнали ворожі лави, забираючи полонених.
Ешелони ворога поспішно відступили, не підбираючи своєї піхоти.