Выбрать главу

Бронепотяг, який прикривав відступ, боячись щоб його не відрізали від ст. Сагайдак, відступна так панічно, що з розгону налетів на свій власний ешелон, розбив його, а сам злетів зі шин. Команда, покидаючи його, висадила в повітря гармати, кулемети і паротяг.

Після захоплення з поворотом ст. Єреськи, Запоріжці не застали вже в живих героїв, що обороняли цю стацію.

Знайдено тільки понівечені трупи. В деяких з них була знята шкіра з голови і грудей, одрубані голови, в інших були сліди страшних опечень. Так нємилосєрно знущалися більшовики над полоненими.

Серед замучених було трьох семінаристів Подільської Духовної Семинарії, яка в той час була евакуована до Лубен. Коли Запоріжці зайняли Лубни, ці молоді патріоти покинувши науку, пішли за голосом свого обовязку і невдовзі нерозцвіле життя своє віддали за Україну.

Від полонених було відомо, що серед більшовиків почався розкол. Чехословаки понесли великі втрати під Ромоданом і відмовились дальше битися, обвинувачуючи більшовиків у тому, що вони їх під Ромоданом підвели; на цьому грунті повстала між більшовиками і чехословаками сутичка.

В наступі на Єреськи чехословаки участи не брали, а почали відходити на Полтаву, боячись зустрінутись з Німцями.

За відсутністю гармат і перевтомою частин, переслідування ворога було неможливе.

Ранком 25 березня прибули Богданівці під командою полковника Шаповала і одна батерія під командою сотника Лощенка. Прибули вони з Миргорода, йдучи окруженим шляхом на м. Сорочинці. В Сорочинцях піймали й розстріляли військового "міністра" Совітського Українського Уряду, зрадника Щероновича. Накази цього "міністра" були розліплені по цілому шляху наступу Запоріжців; говорилося в них, щоб усе державне майно й установи спішно вивозити перед наступом банд гайдамаків.

Але після ромоданівської катастрофи "міністр" видно втеряв віру в трівкість положення більшовиків і втік зі свого високого уряду до м. Сорочинець, де його і зловлено.

В день ворог знов розпочав наступ під прикриттям тяжкої артилерії і при допомозі кінноти, але був відбитий. Над вечір прибула на допомогу ворогові піхота і наступ відновився, та зєднаним зусиллям 2-го запоріжського полку і Богданівців ворога відкинуто. Після того ворог відступив і тільки бронепотяги його обстрілювали ще наші позиції.

Від перебігчиків було відомо, що чехословаки вже цілком пірвали з більшовиками й виїхали на Полтаву. Команду над полтавською групою перейняв від чеського командування більшовик Соблін і обіцяв в скорому часі зайняти позиції на р. Псьол. Але настрій у більшовиків був пригнічений.

Довідавшись про такий стан річей у ворожому таборі, Болбочан не чекаючи підходу решти частин і артилерії, перейшов у наступ ранком 26 березня. Але більшовики тієї ночі поспішно відступили в бік Полтави.

Цілий день 26 березня йшли колони Запоріжців вздовж залізничного шляху не зустрічаючи ніде ворога і тільки над вечір під Решетилівкою стало відомо, що ворог скупчується на ст. Абазівка.

Ранком 27 березня запоріжські частини розпочали пляновний наступ на ст. Абазівку, а батерія Лощенка почала обстріл цієї станції. Але ворог не реагував і підійшовши до Абазівки Запоріжці побачили більшовицькі ешелони в огні, майно знищеним, а артилерію зірваною. Ворог зник у невідомому напрямі.

Виявилося, що Гордієнківський полк з кінно-гірською батерією, післаний а Лубен через Хорол-Решетилівку на Полтаву, блискуче виконав своє завдання. В ночі з 26 на 27 березня несподівано наскочив він у Полтаву.

Більшовики в Абазівці, довідавшись, що шлях відвороту на Полтаву перетятий, покинули підпаливши свої ешелони і розбіглись на всі боки.

Не затримуючися в Абазівці, Запоріжці вирушили дальше й за кілька годин з діснями вступили в Полтаву.

Тогож таки дня в Полтаву вступили частини німецької кінної дивізії, яка наступала на Полтаву з боку Кременчуга, під командою генерала фон-дер-Гольца (молодшого). (Схема 4).

В Полтаві

Був соняшний весняний день, як колони Запоріжців з піснями вступали в Полтаву, це патріярхальне українське місто. Всюди видно було на лицях радість, вулиці переповнені людьми.

Міст через річку Ворсклу був зірваний і горів, а більшовики обстрілювали зі стації Полтава Харківська місто тяжкими гарматами. Скоро одначе кінні частини, переправившись через Ворсклу зробили демонстрацію обходу і більшовики швидким темпом одійшли в двох напрямах: на Харків і на Лозову через Константиноград.

Під гук цих гармат вітало населення вступаюче українське військо.