Більшовики, які, очевидно, не хотіли залишити величезних запасів майна робили ще деякі спроби наблизитися до Полтави, але всі ці спроби припинено.
Так кілька разів з боку ст. Кочубеївка несподівано зявлявся панцирний поїзд і випускав кілька набоїв по містові, при чому, під захистом цього поїзду, більшовики пробували розібрати свої склади.
На околицях міста було поставлено батерію, яка й припинила дальші спроби.
На ст. Полтава Харківська, захоплено 85 паротягів і біля 1200 вагонів, а також колосальну кількість майна, навантаженого в вагони.
Після захоплення цієї стації, німецькі сапери почали направляти міст через Ворсклу; охорону самої стації передано до рук німецького війська.
Запоріжські частини скупчувались і відпочивали в Полтаві.
Невдовзі приїхав отаман Натієв і почалась реорганізація дивізії та доповнення її полтавськими добровольцями.
Спішно готовились до дальшого наступу.
За намовою полковника Болбочана отаман Натієв своєю владою, проти бажання Уряду, виділив зі складу Дорошенківського полку старшин і козаків 1-го Сердюцького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку, які входили туди окремим курінем. З них сформовано окремий полк під назвою: 3-тий запоріжський ім. гетьмана Богдана Хмельницького полк. Цим усунено несправедливе становище Українського Уряду до цього полку, якого Уряд не хотів ніяк реставрувати.
Отаман Натієв, рахуючися з заслугою Богданівців у минулому і сучасному перед Україною, пішов проти волі Уряду. Сам Болбочан вже після боїв лід Ромоданом числився з Богданівцями, як з окремою частиною.
В Полтаві одержано відомість, що 3-тий Гайдамацький полк вирушив з Київа на зєднання з дивізією.
Через два-три дні після вступу Запоріжців до Полтави Ґуберніяльне Земство влаштувало великий равт для старшин запоріжської і німецької кінної дивізії. Равт відбувся в прекрасному будинкові Полтавського Ґуберніяльного Земства, який збудований в українському стилі.
На равті крім військових були теж і представники українського громадянства.
Равт пройшов дуже імпозантно. Болбочан, як завсіди, був господарем вечера і його струнка та метка постать появлялася то там то тут.
Довгі столи через усю салю, заставлені срібним і кришталевим посудом, угиналися під великою кількістю потрав і дорогих вин.
Німецькі і українські старшини сиділи за столами в переміш.
З промовами виступали представники міста, земства, українського командування і Генерал фон дер Гольц.
Представники земства в своїх промовах висловили подяку, як українському так і німецькому війську за визволення міста й Губернії від більшовиків.
Натомість генерал фон дер Ґольц у довгій промові підкреслив, яке велике значіння має союз Германської Імперії з Українською Народною Республикою і що населення Полтави за своє визволення, в головній мірі, мусить дякувати українському війську і його керманичам.
Після кожного тосту з боку українського командування, або представників міста і Земства, українська орхестра грала "Ще не вмерла" і густе "слава" котилося по анфілядах будинку.
Тости Німців закінчувались німецьким гимном "Дойчлянд, Дойчлянд", який грала германська орхестра і широким німецьким "гох".
Равт протягнувся далеко за північ і закінчився танцями.
В Полтаві комісар Макаренко знову звернув на себе увагу з українського командування. В той час у Полтаві жив відомий російський письменник Короленко, який сам був українського походження. Він поставився вороже до українського війська й виступав у місцевій пресі проти шовіністичного настрою Запоріжців.
Не маючи змоги виступити з відповідю проти Короленка, як військова людина і командир Запоріжців, Болбочан звернувся до комісара Макаренка з пропозицією дати відповідь на закиди Короленка. Той написав коротеньку відповідь і підписався "академік Макаренко". Коли його полковник Болбочан запитав, чи треба це розуміти, що він є членом Російської Академії Наук, відповів, що він не є членом Академії, але Короленко є відома одиниця і коли він просто підпише своє призвище, то це не зробить жадного вражіння на громадянстві; тому для противаги імени Короленка, він виставляє учену ступінь академика. З цього часу до Макаренка і до його наукових ступнів всі почали відноситися більш критично.
В Полтаві в паперах більшовицького штабу знайдено перший заклик більшовиків до російського офіцирства стати в ряди червоної армії, для захисту Росії від Німців; заклик підписали Генерал Бонч-Бруєвич і генерал Клємбовський.
В той час більшовики зрозуміли вже, що без армії не можна будувати держави і не можна провести в життя жадної ідеї.