Крім того до кримської Групи вступив Харківський піший партизантський відділ, під керуванням полковника Лубяницького. Цей відділ існував нелегально ще при більшовиках у Харкові. Метою його була боротьба з більшовиками і він багато їм нашкодив. Члени цієї організації нищили склади, виконували замахи на більшовицьких комісарів. Вони вбили в той час (убив полковник Двигубський) помішника харківського команданта, який відзначився своїми звірствами.
Організація ця була оригінальна, але цієї організації, підчас її нелегального існування при більшовиках, полягала на тому, що члени її знали особисто тільки безпосереднього свого начальника с. т. козак знав роєвого, роєвий — четового, четовий — сотенного і т. д. Відкриття одного рою не провадило за собою ліквідації цілої організації. Цим рівнож була організація забезпечена від зради. Складався відділ виключно зі старшин, які приймалися після довгих спостережень і іспиту вступаючого. Організація мала членів у всіх більшовицьких Інституціях і тому була завсіди в курсі справ. Своєю працею ця організація причинилася до успішного захоплення м. Харкова Запоріжцями.
В склад Донецької Групи, згідно з наказом, входили полки: 1-й запоріжський ім. гет. Дорошенка піший полк, 3-й запоріжський ім. г. Богдана Хмельницького полк, 3-й Гайдамацький полк, 1-й гарматний полк, інжинірний полк.
Командування групою доручено командирові 3-го гайдамацького полку полковникові Сікевичеві. З приводу того, що гайдамацький полк ще не прибув з Київа, тимчасово командування Групою доручалося командирові 1-го запоріжського полку полковникові Загродському.
Натієв зайнявся організацією Донецької ґрупи, полковник Болбочан — Кримської.
Наказ про похід на Крим зустріли старшини і козаки з ентузіязмом. Всі частини корпусу заздрили 2-му запоріжському полкові і тим частинам, які були призначені в Кримський похід.
Коли прийняти під увагу, що цілий запоріжський корпус складався виключно з добровольців бо тоді примусової військової повинности не було, і що 80 % цих добровольців складалися зі старшин і інтелігенції, то й не дивно, що похід цей в їхній уяві носив певне романтичне забарвлення.
Чиж не на кримських походах гетьмана Сагайдачного і кошового Івана Сірка наша свідома молодь виховувала в собі завзяття і любов до військових рядів?
Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть і його імя було звязане і з відродженням колишньої держави, і з її упадком. Отже був це традиційний похід, але не для визволення українських невільників, що, як колись, томились по глибоких вязницях Бахчисараю і Кафи, а для захоплення "Чорноморського флоту, якого значіння для України дуже запізно зрозуміли тодішні наші правителі.
Загальна ситуація на фронті українсько-німецько-австрійської армії в першій половині цвітня 1918 p
Як відомо, операції українсько — німецьких військ на Лівобережній Україні велися по таких головних напрямках:
Гомель-Новозибків-Брянськ;
Київ-Бахмач-Ворожба-Курськ;
Київ-Полтава-Харків;
Катеринослав-Севастопіль.
Перші три напрями йшли на так званому східному боевому фронті, а 4-ий на південному боевому фронті.
Відступаючи в напрямі Гомель-Брянськ більшовики зіпсували міст біля Річиці і Гомеля, що трохи затримало переслідування їх.
21 березня контакт з більшовиками встановлено у районі Новозибкова, де знаходився штаб 1-ої більшовицької Дивізії Степанова, але Новозибків був зайнятий аж 10 цвітня німецькими частинами.
В напрямку Київ-Курськ боєві операції доходили вже до етнографічних гряниць України.
Розбиті більшовики під Конотопом були цілком дезорганізовані. Численні їх загони провадили свою темну, злочинну роботу, грабуючи й убиваючи населення в районі міст Кролевець-Короп і наступаючи на плечах у них українсько-німецькі частини 1-го цвітня зайняли ст. Глухів, Ворожбу і Білопілля.
Дальший наступ провадився на Курськ і через Суми на Харків.
Відділи, що наступали в напрямі Суми-Харків, зайняли 3 цвітня Суми й Охтирку, а 6 цвітня, здобувши ст. Мархва, ввійшли у звязок з Запоріжцями і спільно зайняли Харків.
Відсіля Німці продовжували наступ на Курськ через Білгород і на Валуйки через Купянськ.
Константиноградська ґрупа полковника Петрова зайнявши з бою Константиноград просунулась аж до Лозової, яку міцно тримала в своїх руках і чекала дальших розпорядків.