Оголошені тепер документи ясно стверджують, що приналежність Чорноморського флоту до України цілком залежала від заявления претенсій на неї нашою делегацією на мировій конференції.
"Флот на ділі опинився в положенню покинутого, забутого і залишеного на самого себе" — пише тодішний командуючий флотом Саблін у своїй телеграмі народньому комісарові Раскольникові. [8]
Отже, як бачимо, флот сам мусів рішати свою долю.
Новонароджені республики Чорноморського прибережжа через свої Уряди, кожна зокрема стреміли заволодіти флотом. Найбільше побивалася за ним Кримська республика.
Одна Україна голосно не виявляла своїх претенсій, котрі, як видно дальше, мали б велике значіння для тодішніх провідників флота.
Зі свого положення флот міг вийти в двоякий спосіб: або евакуювати себе й усі склади Севастополя до Новоросійська, або піддатися Німцям.
Але, як видно з докладу про тодішнє положення — в Севастополі,[9] повна евакуація міста і флота була неможлива і технічно і з причин політичних, а зокрема з приводу небажання флота, порту і міста евакуюватись.
"В останні дні — говориться в докладі — приходиться все частіше і частіше слухати в місті і на судах розмови про те, що Чорноморський флот може підняти українські прапори. Але ці громадські розмови треба виключити з ділових міркувань, бо піднесення українського прапору не виключає необхідности прийняття вказаних мір (евакуації) тому, що на Україні два Уряди (Центральна Рада і Український Совітський Уряд) і ні один з них не проявив себе настільки певно, щоби Чорноморський флот міг свідомо підлягати одному з, них". [10]
Московські більшовики рахували, що Чорноморський флот є спадщиною всієї Федеративної Російської Республики, за виключенням України, яка уявила з себе самостійну державу.
Вища Військова Рада Р. С Ф. Р. під головуванням Троцького постановила:
Згідно з Берестейським мировим договором з одного боку і IV Універсалом Української Ради з другого боку Кримський півостров, а значить і Севастопіль складають частину Російської Республики, отже і флот Чорного моря являється недоторканим для Німеччини, Австрії, Туреччини й України. Приймаючи під увагу, що досвід показав, з якою легкістю порушуються норми міжнароднього права і власні зобовязання, продовжувати перевід бази в Новоросійськ[11].
Між тим вихід флота з Севастополя позбавляв би його єдиної оборудованої бази на Чорному морі, що привело би флот до повного зруйнування.
В розмові своїй по прямому дроті з Севастопольом народній комісар по морським справам Раскольніков передає:
"Евакуацію треба виконувати виключно тому, що Таврії загрожує небезпека наступу австро-німецьких військ. Мирним договором це не передбачено, але Німці можуть розглядати Севастопіль, як місто України), а що у Вищої Військової Ради немає гарантій, що наше військо не допустить заволодіти містом, то завчасу треба виводити флот з Севастополя.
Севастопіль. Чому Німці можуть розглядати Севастопіль як належачий Україні, коли цього в договорі немає.
Раскольніков. Про Одесу в мировому договорі теж не говорилося, а проте Німці проголосили її українським містом. Безперечно, евакуація може буде даремна і Севастопіль зайнятий не буде, але всеж таки, коли передбачується таку можливість, необхідно треба поробити заходи, щоб урятувати флот". [12]
Склад Чорноморського флоту на той час був такий:
лінієві кораблі (дреднавти) "Воля" і "Вільна Росія", 2 кружляки "Очаків" і "Память Меркурія" 11 ескадрових міноносців, 8 нових підводних човнів. Усі ці судна були вповні укомплєктовані й готові до бою. З меншим складом обслуги були:
2 лінієві кораблі "Евстафій" і "Іван Злотоуст", з мінімальною кількістю обслуги були лінієвий корабель "Борець за свободу", кружляк "Три святителі", "Ростислав", легкий кружляк "Прут" і всі старі міноносці.
До того Севастопільський порт мав кольосальну кількість морського майна.
Але справа з евакуацією флоту була не така легка.
Переведення флоту в Новоросійськ, який не мав ані доків ані відповідних складів і матеріялів, запровадила би флот до загибелі. Крім того вся маса портових робітників, населення Севастополя і почасти матроси противились переїздові флоту.
Таке положення привело 12 цвітня до перевиборів місцевого "Совєта", в склад якого ввійшли в більшости безпартійні і праві есери. Почалася боротьба за владу між старим і новим "Совєтами". Новий "Совєт" підтримували робітники, старий — матроси. Заворушення серед мас було велике. Підготовку до евакуації під натиском робітників припинено. В місті оголошено воєнний стан.