Для нації найбільше значіння мають комбінації прикмет у керуючій особі, котрі рідко ходять в парі. Сильна і невтомна енерґія зустрічається у людий досить часто, а високий ідеалізм теж не рідко. Натомість дуже рідко ті дві прикмети лучаться разом в одній людині. Нахил до спокою розповсюджений серед людий слабих, понурих, лякливих, недалеко видячих. Смілість і відвага зустрічаються часто у людий злого характеру і шкідливих. Але ані одно, ані друге не вистарчає, бо тільки люди сильні, відважні і пройняті високим ідеалізмом можуть провадити націю до відродження.
"Тільки люди сильні і відважні, люблячі спокій, але цінячі справедливість вище над спокій, можуть піднести рівень людства", каже державний муж Зєднаних Держав Північної Америки, був. президент Рузвельт. Чиж ми бачили хоч одного такого провідника на початку наших визвольних змагань? Були кабінетні теоретики, ідеалісти-мрійники, експериментатори, письменники, поети, котрі пізніше в більшости продали свою совість нашим ворогам. Чи могли ці люди зрозуміти всю вагу свого становища, чи могли вони випровадити свій нарід на ясний шлях державного життя? Правду каже Платон, що поетів і музикантів треба далеко тримати від політики.
Ігнорування справи війська було вже певним доказом, що будова нашої державносте пройде тяжким, тернистим шляхом.
Історія Запоріжського корпусу показує, що були всі дані до створення мілітарної сили України, тільки використати їх не вмів жаден Уряд України.
Моя праця це виключно мої спомини, доповнені споминами моїх товаришів.
Крім цього користувався записками єсавула 2-го Запор, п. сот. Коржа.
На цьому місці висловлюю мою щиру подяку сотникові Авраменкові за достарчені мені матеріяли що до історії Запоріжського корпусу.
З виходом книжки вважаю, що свій довг перед Запорожцями як також і перед історією я виконав.
ВІД ЖИТОМИРА ДО ХАРКОВА
Залишення Київа
В житті кожної держави, що повстала після великої світової війни, кольосальну ролю відогравало своє національне військо. Бо тільки з народженням війська повстає держава. Тому ці народи святкують якийсь день в році, як свято повстання війська. Так Чехи святкують 19 червня. Цей день є роковинами бою 19 червня 1917 p., коли чехословацька бриґада брала участь в останньому наступі російського війська в Галичині і тут під Зборовом, недалеко Тернополя, хоробро билася зі значними втратами для себе. Одійшовши в резерву, бриґада дуже швидко поповнилась і через кілька тижнів розвинулася в корпус. Тому чехословаки цей день вважають за день повстання свого війська. Поляки, які дуже довго боролися за своє існування, таким днем вважають 15 серпня, себ-то роковини варшавського бою, або як його називають: "Цуд над Віслом".
Ми, Українці не маємо такого свята. Але в історії творення нашого національного війська є день великої ваги, який хоч і був непомітним для ширшого громадянства, але був переломовим в історії творення нашої мілітарної сили.
В ніч з 26 на 27 січня (ст. ст.) 1918 року рештки української армії під натиском більшовицьких банд Муравйова відступали зі своєї столиці, золотоверхого Київа. Київ горів. Чути було стріли ворожих гармат і кулеметів. Чути було, як ворог посувався по місту, займаючи залишені нами позиції. А тим часом по Святошинській шосі тихо посувалися відступаючі рештки частин київської залоги. Де-не-де чувся плач людий, що прощалися зі своїми родинами. Червона луна пожежі надавала постатям якогось містичного вигляду. Попереду їхав обоз з раненими і хорими.