Урочисто виступив міський голова, в щирих словах дякував за визволення Запоріжжя і хлібом сіллю привітав полковника Болбочана.
Розступився люд і Запоріжці зєднавшись з У. С. С., пішли до Олександрівська. А в місті зібрались усі на площі перед Народнім Домом.
Тут відбулася парада і перегляд зєднаного війська Запоріжців з У. С. С. під керуванням архикнязя Вільгельма.
Дивилися одні на других брати з Підкарпатської України і з широких степів Великої України, пишалися собою і перед очима великотисячного народу і своїх командирів проходили з високо піднесеними головами, з очима, в котрих горів вогонь великої самопосвяти і віри.
Одні за другими проходили ряди військ, відбиваючи ногами такт музики.
Сонце вилискувало на багнетах піхоти, тихий вітрець шелестів прапорцями на списах запоріжської кінноти, басували коні й тяжко гуркотіла артилерія.
Не вірили Січовики своїм очам, що вони побачать на Україні так добре вишколене військо. А не диво, бо в одному тільки 2-ому запоріжському полкові було 1200 самих старшин.
Вражіння від паради було велике і ніколи не забудеться.
Архикнязь Вільгєльм поцілувався з полковником Болбочаном, а Січові Стрільці і Запоріжці клялись самі собі і оден другому на вічну згоду в боротьбі за щастя народу, за Державність Українську.
Своїй присязі залишились вірні Запоріжці до кінця.
Було постановлено ніколи не переривати звязку між собою і з цього часу Кримська ґрупа і У. С. С зберігали найтісніший контакт, не зважаючи на жадну віддаль.
Бій під Мілітополем і зустріч з дроздовцями
Від У. С. С полковник Болбочан довідався, що Більшовики дуже стежать за берегом Дніпра від Херсона до Берислава, на цьому відтинкові мають артилерію і що по Дніпрі можна проїхати тільки в ночі.
Від Берислава до Олександрівська беріг охороняється тільки кінними розїздами. Були ще там пароплави з гарматами, але монітори австрійські їх знищили.
Коли У. С. С довідались від Болбочана, що Запоріжці негайно вирушають на Мілітополь, почали Болбочана відмовляти від цього і радили дочекатися головних німецьких сил, бо гаразд знали, як добре закріплена ця лінія більшовиків.
Тогож таки 17 цвітня у вечері прибув штаб німецької дивізії.
Німці підходили з боку Катеринослава і з боку Нікополя.
Полковник Болбочан знав, що без Німців зайняти йому Крим буде трудно. Зпочатку був у нього слідуючий плян наступу: вигрузити цілу Кримську групу, в Олександрівську посадити на берлини, спуситися вниз по Дніпрові до Берислава, зайняти його і відтіля походом через Чорну Долину-Чаплинку наступати на Перекоп, котрий по відомостям був слабше закріплений, аніж Сиваш. Здобувши Перекоп, посуватись на Симферополь та позиції на Перекопі й Сиваші, щоб унеможливити відворот на Крим "Армії Кримської Соціялістичної Республики" з лінії Мілітополь — Бердянськ. Поставлена цим більшовицька армія в положення між два вогні (німецьких і українських відділів), повинна була капітулювати.
Цим шляхом думав полковник Болбочан виграти час і самостійно зайняти Крим.
Але вже в Олександрівську Болбочанові прийшлося відмовитись від цього пляну, бо більшовики ще раніш забрали ввесь річний флот і його можна було дочекатись лише за 3–4 дні.
Отже Болбочан вибрав стратегічно добре, обдуманий плян, здійснення Якого потягло б за собою найменьшу кількість жертв і часу.
Більшість військових походів на Кримський півострів в XVI–XVII ст. відбувалися цим шляхом. Так і пізніша історія боротьби червоної армії з добровольцями Вранґеля за оволодіння Кримом показує, що він був захоплений червоними, власне цим шляхом: Берислав-Чаплинка-Перекоп. Але відсутність річного флоту примусила Болбочана шукати другого пляну.
І Болбочан рішив іти по лінії найбільшого спротиву, себто на Сиваш. Розвідка, вислана в напрямку Мілітополя, доносила, що залізниця вже налагоджена і шлях вільний від ворога.
18 цвітня ранком, не чекаючи Німців, двигнув Болбочан усі свої сили ешелонами в напрямку Мілітополя.
Чимало пішло охочих козаків з Олександрівська, а в сотнях показалося багато дивних постатей в австрійських мундирах, але в запоріжській шапці і свіжо вибритою головою з невеликим оселедцем посередині. Це деякі У. С. С перейшли в ряди Запоріжців.
У. С. С залишились залогою в Олександрівську. В місті залишилась також одна сотня 2 запоріжського полку під командою сотника Гемпеля, якого призначено командантом міста. Було це викликане тим, що більшовики відступаючи залишили багато агітаторів і шпигів, виловлюванням яких мав зайнятись залишений командант.