Часто повторювали вираз: "Прідьотся, таваріщі, садітца в бухту на дно".
Дуже цікавилися Українцями, яких називали "Гайдамаками", а один комісар навіть висловився, що краще було б на випадок капітуляції Севастополя, здати його Українцям, а не Німцям.
З цих балачок було рівно ж відомо, що в Севастополі заклався "Комітет Оборони", в склад якого ввійшли і небільшовики, а навіть оставші від розгрому морські офіцери. Севастопіль увесь час лаяв "Штаб Оборони" за його млявість й інертність заходів виявлених для затримання ворожого наступу.
З Севастополя післано спеціяльного комісара, який повинен був взяти оборону Симферополя в свої руки й зорганізувати фронт по лінії Косланітська Затока-Сарабузи-Граматиково. З цією метою вислано залізничним шляхом на Симферопіль великі відділи матросів. Комісар зі штабом виїхав самоходами по шосі. Для затримання цього комісара спеціяльно вислано самоходовий відділ з одним автопанцирником. Всі ці відомости діставалися до нас телеграфічно.
Коли більшовицького комісара наш відділ затримав під Симферополем, він ніяк не міг зрозуміти, що сталося.
Зпочатку вважав, що з ним жартують, а потім рішив, що залога Симферополя збунтувалась проти совітської влади і тому став погрожувати репресіями; все одразу зрозумів тоді аж, коли його привели в штаб ґрупи.
Після підходу головних українських сил до Симферополя, наші бронепотяги зразу ж висунулись за місто на лінію ст. Альма, а до вечера 24 цвітня за допомогою Гордієнківського полку і добровольців татар, просунулись на лінію Бахчисарая.
На Симферопільському залізничному двірці полковника Болбочана зустріла депутація від місцевого Самоврядування, котра в імени цілого населення Симферополя щиро його витала, як свого вибавителя. Витала в його особі Українську Армію і отверто виявляла свою радість з того, що Симферополь зайняли українські війська, а не німецькі. Депутація просила Болбочана відвідати мійське Самоврядування, яке зібралося в повному складі, для того, щоби привітати українське військо і українську владу.
Болбочан зпочатку відмовився, бажаючи негайно вирушити в напрямку Альма-Бахчисарай, але коли довідався, що для цього прийдеться переформовувати ешелони, які були задовгі для цього шляху, рішив поїхати. Віддавши наказ про скорочення потягів і про пересування кінноти з гірськими гарматами, гірськими стежками в напрямку на Бахчисарай, Болбочан поїхав з депутацією в мійське Самоправління.
Ніде по всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіязмом, з такими оваціями і з таким захопленням, як робило це населення Симферополя. Всі вулиці були удекоровані цвітами й переповнені публикою, яка радісно витала Болбочана. Всю дорогу за самоходом бігла тисячна юрба народу, котра провожала побідника і свого визволителя з таким запалом, з таким ентузіязмом, якому немає порівняння, якого ніколи не можна забути. По приїзді до салі засідань Самоврядування і після привитальних промов, президія Самоврядування тут-же звернулася до Болбочана з проханням, щоби він як найскорше призначив для міста українську адміністрацію і військову владу, обіцюючи зі свого боку допомогти війську, чим буде можливим.
Як не прикро було Болбочанові, але він повинен був признатись, що доручення на утворення української влади в Криму він не має. Тоді президія просила Болбочана довести до відома Українського Уряду, що населення міста радо буде бачити в себе українську владу. І тут же зразу було запропоновано достарчити війську все необхідне. Рівнож звернулись до Болбочана і представники кримського 1 кінного полку, який розброєний більшовиками стояв у місті, з проханням приняти його в склад української армії і направити для боротьби з більшовиками. Болбочан дав свою згоду і направив цей полк на зєднання з кіннотою, яка посувалась на Бахчисарай.
Подякувавши за привитання й щиру зустріч. Болбочан відїхав на двірець, щоби з ешелонами вирушити дальше. Але ця мимовільна задержка Болбочана й ешелонів в Симферополі, мала фатальні наслідки для успішного перебігу дальшого наступу українського війська.
На двірці Болбочан застав представників німецької команди, котрі прибули з Джанкоя на спеціяльному бронепотягові. Бони від імени Німецької Вищої Команди на Україні, вимагали негайного припинення всіх наступних операцій і загрожували, що в противному разі, німецьке військо буде себе вважати в стані війни з Кримською групою і силою приневолить виконати вимагання своєї команди.
З таким станом річей Болбочан мусів рахуватись, але рівночасно й мусів виконати наказ свого Уряду про захоплення Севастополя. З цією метою він дав згоду на припинення операцій до моменту прибуття генерала Коша зі штабом в Симферопіль, з котрим він гадав цю справу вирішити в дусі прихильнім для нашої справи.