Коли Болбочан пробував протестувати, начальник штабу зимно зазначив: "Я зовсім не знаю, до якої армії належить ваша ґрупа і можно передбачать, що ваша ґрупа йде на зєднання з більшовиками, бо Українське Військове Міністерство на моє запитання, з якою метою воно посилає вашу групу на територію Криму, відповіло, що абсолютно нічого не знає за таку групу і жадних завдань для операцій у Криму ніякому відділові не давало; Український Уряд рахує Крим цілком самостійною державою".
"Не можу цьому повірити — відповів Болбочан — тому що маю уповажнення свого Уряду до тих операцій, які я провожу на території Криму".
"В такому разі прошу мені показати той наказ Уряду, на підставі якого ви провадите наступ на Крим".
Болбочан маючи наказ таємний, не міг його предявить начальникові штабу, тому відповів:
"Наказ я одержав в устній формі від командира запоріжського корпусу генерала Натієва".
На це начальник штабу з іронією зазначив:
"Такі накази устно не передаються".
"В такому разі прошу дозволу перебалакати по телеграфу з Військовим Міністерством і Урядом".
"Український Уряд знає про перебування вашої ґрупи на території Криму, але сам Уряд не виявив бажання перебалакати з вами і взагалі зазначив, що ніякого відділу належного до Української Армії в Крим він не посилав. Ви самі зрозумієте, що після такої заяви Уряду, я не можу дати вам дозволу на розмову з Київом. Крім того я забороняю відпуск козаків з ешелонів до міста і всякий Запорожець затриманий у місті, буде арештований. Дальша доля відношень між українським і німецьким військом буде залежати від інструкцій обидвох Вищих Союзних Команд. А на разі я вас прошу негайно відкликати вашу кінноту і бронепотяги".
"Відкликати бронепотяги я погоджуюся і це негайно зроблю, але відкликати кінноту я не маю можливосте, бо завдяки вашим розпорядкам і поведенню ваших військ, я під цю пору не знаю, де вона знаходиться і звязок з нею порваний".
І тільки після довгих вагань начальник штабу дав дозвіл на пропуск з ст. Джанкой господарських ешелонів з продуктами потрібними для ґрупи.
На цьому закінчилася розмова і Болбочан залишив штаб німецької дивізії. В ночі він таємно від Німців послав наказ полковникові Петрову негайно прибути в Симферопіль, для обговорення складної ситуації. Одночасно з наказом про прибуття господарських ешелонів зі ст. Джанкой, Болбочан послав донесення про положення командирові корпусу отаманові Натієву, з проханням приїхати до Симферополя. Це теж було зроблено таємно від Німців. Крім цього він почав пробувати звязатись з Київом, помимо Німців, для чого запоріжські телеграфісти включилися в лінію окремим апаратом.
Розпочато переговори з місцевим населенням, котре через представників пропонувало свої послуги в улагодженню непорозумінь між українським і німецьким військом. З цією метою представники громадських організацій неоднократно бували в генерала Коша й обстоювали інтереси українського війська. Вони пропонували Болбочанові свої услуги активного виступу, на випадок дальшого загострення відносин, аж до збройної боротьби включно. А можливість збройної боротьби передбачалось, бо Болбочан бачив, що Німці поступово починають предявляти ґрупі все нові і нові вимагання, яких вона не могла виконати. Але він рішив ні в якому разі не залишати території Криму без певного наказу Українського Уряду, хоч Німці вже натякували на це. В остаточному випадку рішив розпочати збройну боротьбу, якби Німці схотіли силою примусити його до цього.
Місцеве населення весь час виявляло свої симпатії українському війську, прохало залишитись, не покидати Криму й обіцяло на випадок боротьби стати на бік Запоріжців.
Треба зазначити, що такі пропозиції приходили не тільки від українського населення, але і від татарського, а навіть робітники прислали свою делегацію, котра зазначила, що вони вже почали готовитись до збройної боротьби. Татари так ті просто просили розпочинати збройну боротьбу, бо Німці, мовляв, не мали права на нашій землі предявляти таких вимог українському війську.