В той-же час делегація представила генералові Кошові проект компромісової умови полковника Болбочана. Умова була слідуюча:
1) До одержання наказу від Уряду, Кримська Група залишається в Симферополі і покине Крим тільки з наказу свого Уряду.
2) В жадному випадку не може бути й мови про здачу зброї.
3) Дальше положення Кримської ґрупи не може бути таким, як тепер і штаб дивізії повинен відтягнути свої частини та припинити ізоляцію українського війська.
4) Дати можливість команді Групи переговорити телеграфічно з Урядом, а в разі неможливости навязати сполучення, дати змогу післати спеціяльного курієра до Київа.
5) До моменту одержання відповіди від Уряду, ґрупа мусить бути абсолютно вільною.
6) Група залишається на тому самому місці, де вона тепер знаходиться. Всякі пересування частин Групи, крім господарських ешелонів, транспортів, обозів і санітарних частин, мусить робитись з відомом і згодою штабу німецької дивізії.
7) Всі добровольці кримського походження звільняються з частин ґрупи і на дальше їх не приймається.
8) Умова повинна бути складена в писаній формі і за підписом обидвох командирів с. т. генерала Коша і полковника Болбочана, а також стверджені підписами начальників їх штабів.
9) Відповідь на умову мусить бути не пізніш 8 годин вечера 26 цвітня, після чого українська команда ґрупи буде чинити, як її буде вигідніш і як їй накаже обовязок.
В 3.30 годині дня 26 цвітня телеграфний звязок з Київом, помимо Німців, був налагоджений; полковник Болбочан одразу передав доклад Урядові про положення ґрупи та просив розпорядження і вказівок, що робити. З Київа відповіли, що в 7 годин вечера буде з Болбочаном говорити Військовий Міністер, або премієр. На заяву Болбочана, що вечером вже кінчається термін німецького ультіматум, а в 7 годин не можна буде нічого змінити й усунути, відповіли, що тепер нічого не можна на це порадити. Тоді Болбочан зажадав, щоби в 7 годин вже був наказ, що йому робити, бо Запоріжці зброї не покладуть, а битись жадної рації немає. В свому докладі згадав Болбочан і про те, що говорили Німці за становище Уряду в цьому конфлікті.
В цей час одержано відомосте, що Натієв знаходиться вже недалеко від Симферополя і з хвилини на хвилину його чекали.
Переговори Болбочана з генералом фон Кошом. Приїзд отамана Натієва
В 5 годин вечера 26 цвітня на двірець прибув Генерал Кош зі своїм начальником штабу і попросив для переговорів полковника Болбочана. Половина стації в той час була зайнята Німцями, а половина Українцями.
Коли прийшов Болбочан, генерал Кош передав слово начальникові штабу. Той одразу заявив:
"Усі вимоги предявлені попередньою делегацією зостаються в силі і ми прийшли почути від вас відповідь, чи виконаєте ви їх, чи ні".
"Коли ви настоюєте на своїх вимогах, котрі для мене абсолютно неприємлимі — відповів різко Болбочан — то я прошу дати ці вимоги в писаній формі і тоді немає про що між нами говорити, бо я зі свого боку післав вам мінімум своїх вимог. Вся вина і відповідальність за можливі випадки тоді падатиме на вас".
Більше не було про що говорити і Болбочан почав прощатись. Генерал Кош, який до цього часу мовчав, схопився і беручи Болбочана за руку, просив його залишитись, упевнюючи, що вони до чогось договоряться. Говорив він через перекладчика, але вже не через поручника Отто Кірхнера, а через якогось німецького підполковника, який знав українську мову і приязно був настроєний до українського війська. Здається він був Німцем кольоністом із Херсонщини. Отто Кірхнер на той час був неприязний.
"Я від усього серця бажаю — хвилюючись почав генерал Кош — щоби конфлікт між союзним військом був полагоджений для обох сторін приемлимо. Мої відносини до вас, пане полковнику, і до ваших Запоріжців не змінилися. Навпаки я дуже добре розумію й спочуваю вам і чим дальше, то все більш проймаюся повагою до українського війська. Мені невимовно боляче, що склалося таке положення і що мені приходиться виступати в такій небажаній і неприємній ролі, але я даю слово, що в цьому невинний. Винен Український Уряд, котрий на мій запит, з якою метою ідуть Запоріжці на Крим, дав відповідь, що він нічого про такий відділ не знає і жадного подібного наказу не давав. Мій обовязок наказував мені в такому випадку звернутися до Вищої Німецької Команди, яка, ознайомившись з положенням і відповіддю Українського Уряду, наказала мені прийняти такі міри, які оце тепер і привели нас до такого стану річей.