Трохи згодом Гетьман призначив нового команданта Генерала Васілєва, людину поважну, чесну й солідну, але за цей час свого тимчасового керування полковник Химич зумів добре датись у знаки як Запоріжцям, так і самій українській справі.
Тому, що Криму не вдалося збройно прилучити до України, то ґуберніяльним центром Таврії став тепер Мілітополь і тому штаб ґуберніяльного команданта розташувався тут.
Ґуберніяльний командант полковник Химич, як також у більшости і його штаб, були з походження Росіянами і ворожим оком дивилися на все українське. Всі ці пани не мали нічого спільного з українською ідеєю і абсолютно, не признавали України. Полковник Химич одразу поставився вороже до Запоріжців, як до українського національного війська, або як він висловлювався: "просякнутого шовінізмом". І він, будучи представником української влади, настроював Німців проти Запоріжців. У цьому то він старанно продовжував політику старого Уряду, тільки той переслідував за "реакційність і шовінізм", а цей за "революційність і шовінізм".
В чому виявлялася революційність Запоріжців, трудно було сказати. Хіба в тому, що вони не любили старого Уряду і з надіями зустріли державний переворот.
Аналізуючи тепер гетьманський переворот і відношення до нього запоріжського корпусу, не можна оминути певного факту, який освітлює в свойому щоденникові генерал Дроздовський.
Щоб не затратити точности, подаю уривки зі щоденника в оригінальній мові.
В дорозі відділу Дроздовського з Мілітополя до Ростова він нотує в свому щоденникові:
"12 (25) апреля 1918 г. колонія Ивановка.
Звал по апарату (з Мілітополя) днем К. — хотел передать что-то важное от Атамана Натієва Не понимаю, но нужно увидеться.
13 (26) апреля 1918 г. с. Новоспаское.
К. приехал только в часа 3. С Натієвим ничего интересного, простое недорозумениіе — приняли за другого Дроздовского, тоже полковника генштаба и искал свиданія, как с другом.
19 (2/V) апреля 1918 г. Николаевка.
Около 10 посланец Натієва с письмом. Положеніе на Украйні: делегація хлеборобов (300 до 400) против соціялизаціи, арест немцами министров, розгон Ради, предложеніе править хлеборобам, самостійникам-федералистам и правим есерам. Отношеніе к Раді войск и народа, отношенія между войсками Натієва и немцами, инцидент с обезоруживаніем ешелона, захват телеграфичних ліній, контроль даже над Натієвом. Настроеніе против самостійносте, желаніе присоеднитися к нам. Просьба обождать. Ответил о желательности прісоединенія, но ждать не можем, ищем соединенія (з Добровольною армією) в Ростов и в Новочеркаск-Б, где подождем. Состав дивизіи около 800 офицеров и 2000 солдат, броневики, артилерія легкая и тяжолая, очень много снарядов.
Предложил ему план идти под украинским флагом по жєлєзним дорогам в Таганрог-Ростов, где открить карти.
Условился послать связь, когда достигну соединенія (з Доброармією)".
Генерал Дроздовський і отаман Натієв обидва спочивають сьогодня вічним сном і ми стоїмо тепер перед загадкою, чи можлива була така пропозиція Дроздовському з боку отамана Натієва. Але трудно припускати, щоб отаман Натієв не знав духа Запоріжців, котрі ніколи не пішли б на зєднання з добровольцями.
З щоденника Дроздовського видно, що Натієв ще не знав про вибір гетьмана, в якому не повинен був бачити великої небезпеки для війська. Сам факт розгону Центральної Ради, арештування міністрів, безумовно вплинув на Натієва дезорієнтуюче і міг його спонукати до цього кроку. Але коли взяти під увагу, що Натієв був родом грузин, без російських тенденцій і пізніше не вступив у ряди добровольчої армії, а поїхав до своєї батьківщини, як вірний її син, то предложения явної зради українській ідеї вповні відпадає.
Будучи оточений цвітом тодішньої української старшини, людей чину, переконаних патріотів, у яких ідея самостійносте України була їх життям, не міг отаман Натієв не просякнутись благородним поривом, який йому, як синові поневоленої нації, не був чужий. Тим більше не могло бути "настроенія против самостійносте", про яке згадує Дроздовський у свойому щоденникові.
Я особисто мало знав отамана Натієва і бачив його тільки кілька разів, але постать його досить релєфно і характерно вирисовується в моїй уяві.
Перший раз я побачив його на ст. Гребінка в березні місяці 1918 p., коли цю стацію ми захопили від більшовиків.
Тоді вийшов слідуючий інцидент: Стояло нас кілька старшин богданівців на пероні станції. В нашому числі був і хорунжий Левицький, галичанин, старшина австрійської армії, що з полону вступив у ряди Запоріжців. Був сірий, туманний ранок. Військо чекало наказу до дальших операцій.