Але це була велика помилка з боку полковника Болбочана, яка принесла багато шкоди, як йому, так і війську. Макаренко після харківської історії затаїв злобу проти Болбочана, а не маючи змоги відкрито виступати проти нього, почав шукати собі прихильників і сіяти ворожнечу між старшинами й козаками.
В цій роботі користувався він тим, що Болбочан раніш відносився до нього дуже добре і про це знали всі. Сам факт харківської історії не був переданий публично, отже Макаренко, користаючись цим, став сіяти непорозуміння і розбрат у війську. Роблячи це все під виглядом допомоги Болбочанові, він опісля ступнево людий, які пішли за його намовами, став використовувати для своїх особистих цілий. І ці особи, які були під його впливом, виконували його бажання навіть в його відсутносте, рахуючи, що вони служать для користи війська й української справи, а другі злочинні елементи шукали в цьому своєї користи.
Ще раніш Болбочан помічав, що коло Павла Макаренка труться особи, котрі не викликали до себе довіря в своїй порядности і чесноті і котрі були під неявним доглядом. Це Болбочанові не подобалося і наводило на думку, що Макаренко є людина дуже і дуже непорядна. Особлившими улюбленцями Макаренка були старшини брати Петро і Ілько Сичі і В. Гемпель. Перші два були під сильним підозрінням у всяких карних проступках, але при тому житті, в якому перебувало військо підчас походу, перевірити це було неможливо. Третій улюбленець поручник В. Гемпель був під слідством за подвійне дезертирство підчас боїв у Київі і під Ромоданом. Слідство провадилося мляво, бо перешкаджало цьому походне життя і блискавковий перебіг подій.
Болбочанові трудно було повірити в дезерцію старшини і він уважав це непорозумінням, яке слідство вияснить. Тому при занятті Олександрівська, Болбочан залишив поручника Гемпеля тимчасовим командантом міста, бо він у той час жадної посади в полку не займав, а до фронтової служби не надавався. Крім того Гемпель ввесь час говорив, що він має вищу правничу освіту і Болбочан не бажаючи зменьшувати числа своїх боєвих старшин, призначив на цю адміністративну посаду Гемпеля. До того ще треба додати, що старшин бажаючих піти на цю посаду не було зовсім.
Але шкідлива і злочинна робота Макаренка показала свої овочі тільки пізніше.
При захоплюванні "Штабу Оборони Кримської Соціялістичної Республики" в Симферополі, приймала участь 2 сотня 2-го запоріжського полку, котрою керував поручник Петро Сич, а молодшим старшиною у нього був його брат Ілько Сич. До рук цього відділу при захопленні "Штабу оборони" попала штабова скарбниця з великою кількістю грошей і багато скринь зі срібним посудом награбованим у населення більшовиками. Варту в "Штабі Оборони" мала 2 сотня під особистим керуванням поручника Сича, він же особисто здавав у штаб Кримської Групи скрині зі сріблом і скарбницю, яку сам самочинно відчинив. В мент здачі всього цього виконуючому обовязки начальника штабу ґрупи, були приявними командир першого куріня 2 запоріжського полку сотник Бушдовський і командир першої сотні сотник Зелінський. І тоді вже завважено, що скрині зі сріблом теж відчинені, або зламані і що срібла дуже обмаль, майже порожні скрині. На увагу про це поручник Сич відповів, що так вони були захоплені в "Штабі Оборони". Цьому тоді дали віру.
На другий день був пійманий скарбник "Штабу Оборони", котрий на допиті заявив, у якому стані була скарбниця, скільки срібла було в скринях і яка сума находилася у скарбниці в мент захоплення "Штабу Оборони" українським військом. Установлено з цього приводу таємне слідство і догляд над братами Сичами, як керовниками 2-ої сотні, яка захопила "Штаб Оборони", несла охорону і здавала ці річи.
Але наразі провадити слідство перешкаджали відношення з Німцями і його відкладено до більш спокійного часу.
По прибуттю ґрупи до Мілітополя повернувся і Павло Макакаренко, який їздив до Київа. Зін одразу ж довідався, що провадиться слідство над його улюбленцями і що воно повинно бути скінчене при першій сприяючій нагоді, а така була тепер підчас постою війська в Мілітополі. Знаючи, що слідство грозить небезпекою братам Сичам, Макаренко почав просити полковника Болбочана звернути увагу на те, що брати Сичі дуже хоробрі старшини, що вони скарбницю і срібло захопили з бою і це можна роздивляти як військову здобичу того, хто її захопив, а вкінці натякнув, що брати Сичі, можливо, хотіли цю здобичу передати на якунебудь організацію.