З цього приводу Болбочан постановив передати це діло на суд старшин 2-го залоріжського полку. Скликано загальні старшинські збори, при чому виявилося, що брати Сичі ще перед своїм арештом старалися скликати старшинське зібрання, на котрому мав бути приявним Павло Макаренко і те зібрання мало предявити Болбочанові певні домагання. На зібрання ніхто не явився, як на назначене без згоди командира полку. Були тільки брати Сичі, Павло Макаренко і деякі старшини 2-ої сотні.
Того факту, що Макаренко вже не рахувався комісарем Уряду при війську, старшини не знали, бо Болбочан звязаний словом, цього не відкривав, але довіря до Макаренка було вже підірване. Болбочан признавав свою вину в тому, що він раніш не усунув Макаренка і тим не запобіг тому нещастю, яке впало на 2-й полк.
Суд зібрання старшин постановив негайно усунути з полку братів Сичів і просив Болбочана прийняти такіж міри до всіх осіб, які підпали під вплив Павла Макаренка і теж були втягнуті в цю історію. Рівнож постановлено просити Болбочана, щоб він усунув з Групи представника Уряду Павла Макаренка, як деструктивну особу.
Брати Сичі і ще деякі особи під конвоєм були відпроваджені до стації Синельниково, де пущено їх на волю з заказом наближатися до розположення ґрупи.
Макаренкові Болбочан запропонував виїхати до Київа; він ще кілька день пробув у Мілітополі, а там і виїхав до столиці.
Інцидент з матросами і конфлікт з ґуберніяльним командантом
Крім цієї справи з Сичами багато нервів напсувала Болбочанові історія з севастопільськими матросами і конфлікт з Таврійським Губерніальним командантом.
Цей командант почав старатися знищити цю єдину мілітарну силу України — Запоріжців. Це страшенно обурило і здивувало Запоріжців, які рахували, що командант особисто на свою відповідальність веде таку політику. Тому команда ґрупи рішила шукати порятунку від такого відношення в Київі у Гетьмана.
З цією метою отаман Натієв почав збиратись у Київ до Гетьмана, а Болбочан став шукати місця куди можна б було перевести Кримську групу, щоб її не тровив командант.
Відомість про переворот Болбочан одержав у Мілітополі. Відомости були дуже скупі; переважно одержувано їх від повертаючих з поручень до Київа та Харкова, або просто від приватних людей. Кілька разів посилано запит до Військового Міністерства з цього приводу, але жадної відповіли не одержано. Це дуже нервувало всіх. Ґуберніяльний командант призначений новою владою, теж нічого певного не говорив.
Не дивлячись на це, Запоріжці переворот зустріли з великою надією на краще. Навіть у полках, що оперували в Донецькому басейні і були під впливом Центральної Ради, переворот зробив велике вражіння. Полковник Олександер Шаповал, командир Богданівського полку, який був тимчасово Губерніальним командантом у Харкові, після перевороту повернувся в полк і на запит, що доброго чувати в Киіві відповів: "Всі як руйнували державу, так і руйнують, але одно добре, що маємо Гетьмана, він припинить цю руйнуючу працю і почне правдиву будову держави".
Тому Болбочан не звертав уваги на відношення ґуберніяльного коменданта Таврії до Запоріжців.
Ще будучи в Київі, Болбочан звертав увагу деяких партій, як напр. соціялістів-самостійників, на Генерала Павла Скоропадського і пропонував їм використати таку фахову військову силу, якою був Генерал Скоропадський. Він був єдиним з визначних Генералів, який отверто признався до своєї нації і перший перейшов до праці над організацією українського війська. Але наші "демократи" боялися вже одного того, що він генерал — себто реакціонер.
Як Генералові Прісовському, так і всім другим Генералам доступ до рядів української армії був унеможливлений.
А Болбочан просто бажав бачити генерала Скоропадського на чолі війська, знаючи його як талановитого стратега. Це бажання тоді поділяли всі дійсні військові, а проти були всі чолові наші революційні діячі.
Постій Запоріжців Кримської Групи в Мілітополі не був спокійним, не дивлячись на те, що населення чим тільки могло, догоджувало їм. Німці, як вже говорилося вище, відносилися до Запоріжців з недовірям і від них можна було сподіватися ріжних неприємностей. А кругом Запоріжців пішла ріжного роду боротьба, багато людей хотіло спровокувати військо і поставити його в конфлікт з новою владою.
Болбочан добре розумів цілу небезпеку такого становища і тому поробив усякі старання, щоб не втягнути війська в ці інтриги і в цю боротьбу. А тимчасом майже всі українські партії підняли спільний фронт проти Гетьманату. Цього ще Запоріжці не знали.