Не встигли Запоріжці впоратись з першим ешелоном, як прибув уже другий ешелон такої самої кількости і разом з тим одержано завідомлення, що незабаром мають прибути ще чотири ешелони і що через кілька годин всі пять ешелонів будуть на стації.
Положення виходило дуже скрутне. Йшло одночасно до 7.000 озброєних, як це виявилося при трусі матросів. Вся ця маса мусіла одночасно прибути в Мілітополь, де стояли ешелони ґрупи, в яких містились переважно штаби і господарські частини. Муштрові частини на той час були розташовані по селах. Таким чином у мент прибуття 7000 матросів вони були далеко сильніші від тої частини Запоріжців, яка стояла в Мілітополі.
Прийшлося прийняти заходи для безпечности і приступити до прийому ешелонів в Мілітополі в повній боєвій готовости. Викликано отже автопанцирний дивізіон, та артилерію. Натомість 2-му запоріжському полкові наказано виконати обезброєння ешелонів, зробити допит і трус і передати в розпорядження ґуберніяльного команданта всіх затриманих.
Для приміщення затриманих були спеціяльно звільнені залізничні склади, бо такої маси людей місцева вязниця прийняти не могла. Все те не було ще приготовлено для прийому, а вже ешелони затримано перед Мілітополем. У той час старшинська комісія повезла до ґуберніяльного команданта акти і гроші відібрані від першого ешелону.
Коли ґуберніяльний командант довідався від комісії, що полковник Болбочан затримує ешелони з матросами і що перший ешелон вже відправлений в вязницю, то страшенне розсердився. "Я господар у Мілітополі — сказав він комісії — і прошу передати полковникові Болбочанові, що я вимагаю припинення затримки ешелонів, пропущених Німцями на підставі умови, яку вони склали з матросами оборонявшими Севастопіль. Наказую вільно пропустити ці ешелони, бо я був повідомлений про проїзд цих ешелонів, і якби знайшов був потрібним їх затримати, то дав би про це відповідне розпорядженням Комісія йому на це відповіла, що вона до цього часу виконувала розпорядження Болбочана, а тепер просить прийняти від неї акти, гроші і матросів, а потім вже робити те, що він собі забажає.
Ґуберніяльний командант погодився з цим і прийняв те і друге.
Не гаючись ґуберніяльний командант послав до отамана Натієва телеграму з проханням, щоб він негайно наказав полковникові Болбочанові пропустити вільно ешелони з матросами.
Отаман Натієв відмовився це зробити заявляючи, що він находить діяльність полковника Болбочана правильною і наказує останньому провадити ту саму роботу дальше. Разом з тим отаман Натієв розпорядився, щоб на випадок відмови ґуберніяльного команданта в прийомі актів і грошей, здавати їх у державну скарбницю. Матросів здати у вязницю. Коли б там не вистарчало охорони, то зміцнити її козаками. До розпорядження з Київа нічого матросам не повертати. Звільненими можуть бути тільки ті, котрі не викликують жадного сумніву що до їх невинности. Всіж, котрим предявили обвинувачення в злочинстві, повинні бути затримані для суду. На випадок відсутносте в ґуберніяльного команданта засобів до прохарчування цієї маси людей, мусіла взяти це Кримська ґрупа на себе.
Ще в Джанкой до ґрупи прилучились господарські ешелони, які були залишені в Ромодані, через зруйнування мосту на річці Псьол. А за цей час усі частини Групи придбали собі нові запаси продуктів і таким чином ґрупа мала стільки харчевих засобів, що легко могла прийняти на себе харчування 7000 матросів. Сама ґрупа харчувалася тими продуктами, які їм підвозили добровільно селяни сусідних сіл.
Коли в місті, а навіть в околишніх селах довідалися про затримання ешелонів з матросами і про те, що губерніяльний командант проти цієї затримки, то до Болбочана почали приходити ріжні делегації з міста і сіл з проханням не звільняти матросів і не дати їм можливості розійтись по Україні та сіяти анархію. Приходили делегації від селян, які заявляли, що коли між затриманими є матроси з їхніх сел, то вони просять не давати їм можлиеости повернутися до дому.
Болбочан всіх їх скеровував до ґуберніяльного команданта, бо всіх матросів віддав до його розпорядження.
Губерніяльний командант, натомість, їх не прийняв, а тільки передав їм, що матроси то "щирі Українці і повинні повернути до дому".
В відношенні до Болбочана, командант всеж таки настоював, щоби Болбочан припинив затримку ешелонів і підчинився йому, як представникові Верхової Влади.