Болбочан признаючи його, як представника Верховної Влади заявив, що в розташований своєї ґрупи він за це відповідає сам і нікого не допустить на цій підставі до втручання в те, що він робить на терені своєї ґрупи. Колиж він знаходить його поступування неправильним, то хай звертається до його безпосереднього начальника отамана Натієва, а до одержання наказу про припинення затримки ешелонів, він буде робити те, що знаходить потрібним для добра держави. Таку відповідь переслав полковник Болбочан отаманові Натієву з проханням переслати її ґуберніяльному командантові.
При дальшому затриманні, допиті й трусі Запоріжцями решти матросів в ешелонах, були приявними і представники ґуберніяльного команданта. Ці представники вели себе ганебно. Будучи приявними при розброюванні матросів, вони цілий час голосно протестували, обурювались і навіть погрожували, тому Болбочан мусів більшість їх усунути від активної праці, а решті доручив слідити тільки за правильністю допитів. Робота пішла скоріше, хоч таке поводження комендантської комісії дало повід матросам до протестів і утруднення праці.
Завдяки ворожому відношенню губерніяльного команданта до Запоріжців, атмосфера в їх взаєминах щораз то згущувалась і загрожувала всякими можливими неприємностями. Командант старався ворожо настроїти Німців проти Болбочана і Запоріжців, мовляв, Болбочан втручується в розпорядження Німців, ігнорує їх; взагалі командант розповсюджував відомости, що Запоріжці не признають нової Влади, нового Уряду і навіть хочуть зробити переворот, щоби знов посадити Центральну Раду. Донесення такогож самого змісту почав він посилати в Київ, стараючись переконати тодішній Уряд, що Болбочан і Запоріжці настроєні антидержавно.
Коли обезброювався вже останній ешелон з матросами, прибув від німецької команди в Мілітополі старшина в супроводі старшини губерніального команданта і в дуже ввічливій формі, але переконуючо, зажадав іменем своєї команди припинити затримку ешелонів, мотивуючи це тим, що Німці при добровільній здачі Севастополя, гарантували матросам вільний проїзд на Україну.
На це Болбочан відповів, що Німці такі Гарантії могли давати в Севастополі на території Криму, але на території України ці Гарантії дані нашим ворогам без згоди Українського Уряду, тратять свою силу і що він не припинить обезброювання матросів, поки не одержить наказу про це від свого Уряду. Крім того Болбочан зазначив, що мабуть Німці не давали матросам гарантій, що вони можуть безкарно повертатись до дому зі зброєю і державним майном, з чим німецький старшина погодився.
Тоді Болбочан показав йому всю ту зброю, яку відібрали Запоріжці від матросів, велика кількість якої Німця дуже здивувала. Але всеж таки німецький представник настоював на виконання вимог своєї команди, обіцяючи про все повідомити своє начальство, яке, можливо, відмінить свій розпорядок. Він пропонував Болбочанові налагодити відношення і справу з ґуберніяльним командантом, який вимагає від них ужиття заходів що до припинення затримки ешелонів і що вони Німці, згідно з умовою з Українським Урядом, обовязані йому помагати, як представникові Верховної Влади. На цьому розпрощалися, та Болбочан не погодився виконати німецьке розпорядження.
З приводу цього в місті відношення з Німцями почали загострюватися. Вони подвоїли свою чуйність і ввесь час були в боєвій готовости, так що в кожній мент могли виступити проти Запоріжців. Все це дуже стало на перешкоді відпочинкові, нормальним вправам і муштрі, які Болбочан було розпочав, бажаючи як можна краще змотувати і зміцнити козаків. Але перебіг подій змінив становище так, що майже більшість людей була в наряді, або на варті, або в сторожевій охороні, а решта в поготівлю, яке прийшлося запровадити з огляду на становище Німців і приявність 7.000 матросів.
Ніхто не розстався зі зброєю.
А тимчасом ґуберніяльнпй командант не переставав усякими засобами настроювати Німців проти українських військ. У місті почали траплятися ріжні інциденти між окремими козаками і Німцями, як наслідки такого ненормального положення.
Треба було щось робити, щоб запобігти дальшому ускладненню справи.
Ще раніш Болбочан шукав, де б то знайти для Групи тихий і спокійний постій, де б не досягали її впливи і розпорядження губерніяльного команданта. І тепер Болбочан постановив зреалізувати свій замір.
На другий день після обезброєння останнього ешелону, одержано категоричну вимогу від німецької команди пропустити без перешкод усі наступні ешелони через ст. Мілітополь, але в цьому наказі ясно відчувалася рука ґуберніяльного команданта. Болбочан, котрий уже вспів довідатися, що більше ешелонів з матросами не буде і щоб остаточно не погіршувати положення, дав свою згоду.